Право на землю под многоквартирным домом

   До 2002 року (моменту набрання чинності ЗКУ¹ та Законом про ОСББ²) питання оформлення прав на земельні ділянки під «звичайними» багатоквартирними жилими будинками було абсолютно не врегульованим. Виняток становили кооперативні будинки. Стаття 66 ЗКУ-92³ передбачала, що:
   
    «Житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів надаються у постійне користування земельні ділянки для житлового, гаражного і дачного будівництва, розмір яких установлюється відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації».
   
   

¹ Земельний кодекс України.
   
   ² Закон України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку».
   
   ³ Земельний кодекс України в редакції від 13.03.1992 р.

   
    Проте й ця норма застосовувалася нечасто.
   
   Ситуація змінилася (точніше — почала змінюватися) з оновленням земельного законодавства. Та перш ніж говорити про оформлення прав на землю, спробуймо з’ясувати інші питання.
   
   
   
    Зізнаємося, значна частина співвласників багатоквартирних будинків не знаходить відповіді на це питання або й узагалі не ставить його. У результаті — більшість земель під такими будинками (особливо це стосується старої забудови) узагалі не оформлена. Утім відповідь на поставлене вище запитання є, та ще й не одна.
   
   

1. Для органів місцевого самоврядування⁴ оформлення прав на землю означає формування земельних ділянок як об’єктів оподаткування та визначення платників податку (власників відповідних земельних ділянок або землекористувачів). Отже, кожна оформлена земельна ділянка — це додаткові надходження до бюджету. Принагідно зауважимо: власники квартир не є платниками земельного податку, хоча окремі спроби стягнення з них цього податку мали місце.
   
   2. Якщо йдеться про нове будівництво, наявність оформленого права на землю є обов’язковою умовою для початку будівельних робіт⁵.
   
   3. Для співвласників будинку оформлення прав на землю — це спосіб відгородитися (інколи буквально — шляхом установлення паркана) як від формальних зазіхань на свою територію (відведення ділянок іншим особам), так і фактичного її використання «чужими» (установлення тимчасових споруд, паркування транспортних засобів тощо).
   
   4. Іще раз згадаємо будівництво. Згідно із законодавством України, до будівельних робіт належить не лише нове будівництво, але й капітальний ремонт, реставрація, реконструкція. І якщо остання проводиться зі зміною зовнішніх геометричних розмірів фундаменту в плані, то для цього також потрібно мати оформлене право на земельну ділянку⁶. Потреба в цьому виникає, зокрема, при намірі пристосувати приміщення на першому, другому чи цокольному поверхах для підприємницької діяльності. Звичайною умовою в цьому випадку є влаштування окремої вхідної групи, що, як правило, й означає зміну зовнішніх геометричних розмірів. І якщо згадати кількість магазинів, відділень банків, перукарень, аптек й інших комерційних об’єктів у багатоквартирних жилих будинках, проблема є вельми актуальною.

   
   ⁴ Оскільки плата за землю наразі віднесена до місцевих податків, відповідні кошти зараховуються до місцевих бюджетів, а не до державного.
   
   ⁵ Див. ч. 4 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі — Містобудівний закон).
   
   ⁶ Див. ч. 4 ст. 34 Містобудівного закону.
   
   

Скільки землі треба під будинком?

   
    Для початку пригадаймо аксіому: земельні ділянки під наявними будинками формуються з урахуванням прибудинкової території, необхідної для обслуговування такого будинку. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 417⁷:
   
    «прибудинкова територія — територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку».
   
   
   ⁷ Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» № 417-VIII, набрав чинності 01.07.2015 р.
   
    Аналогічні визначення містяться в пп. 14.1.205 ПКУ⁸ і в декількох підзаконних актах. Але як визначити цю територію?
   
   ⁸ Податковий кодекс України.
   
    Якщо виходити із «забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників», прибудинкова територія має включати:
   

• територію під житловим будинком;

   
• проїзди та тротуари;

   
• озеленені території;

   
• ігрові майданчики для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку;

   
• майданчики для відпочинку дорослого населення;

   
• майданчики для занять фізичною культурою;

   
• майданчики для тимчасового зберігання автомобілів;

   
• майданчики для господарських цілей;

   
• майданчики для вигулювання собак;

   
• інші території, пов’язані з утриманням й експлуатацією будинків та інших пов’язаних із ними об’єктів.

   
    Саме такий підхід і був закріплений в п. 2.2 Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків, затвердженого наказом Держкомзему, Держкомжитлокомунгоспу, Держбуду та ФДМ України від 05.04.1996 р. № 31/30/53/396. Проте цей наказ його авторами скасований іще 10 років тому (наказ від 13.12.2005 р. № 383/13/3161).
   
   А норма останнього, яка передбачала «Держкомзему України розробити Положення про порядок встановлення меж, передачі у власність та надання в оренду земельних ділянок для обслуговування багатоквартирних житлових будинків, погодивши його з Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України», так і лишилася побажанням.
   
    Можна було б розраховувати на те, що чиновники, керуючись не стільки Положенням, що втратило чинність, скільки здоровим глуздом і загальними нормами земельного та містобудівного законодавства, продовжать визначати прибудинкові території з урахуванням необхідності реального задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників. Але на практиці (зокрема в м. Києві) набагато частіше при відведенні земельних ділянок під багатоквартирні будинки площу землі максимально обрізають, залишаючи тільки декілька метрів по периметру.
   
   

А як правильно визначити прибудинкову територію?

   
    Найпростіше це зробити для новозбудованих будинків. Тут підхід максимально простий — уся земельна ділянка, виділена для будівництва будинку, має бути включена до прибудинкової території. Це висновується, зважаючи на те, що цільове призначення такої земельної ділянки — для будівництва й обслуговування багатоквартирного житлового будинку⁹, тобто вона вже призначена для обслуговування, і зменшувати її немає жодних підстав.
   
   ⁹ Код 02.03 за КВЦПЗ.
   
    Складніше, коли земельна ділянка відводиться під існуючим будинком старої забудови. Тут доведеться враховувати: наявну містобудівну (генеральний план населеного пункту, детальний план території) та землевпорядну (схему організації території, матеріали інвентаризації землі, наявність сформованих земельних ділянок і прав на них) документацію, а також реальну містобудівну ситуацію (зокрема щодо щільності забудови). Але в будь-якому випадку на стадії відведення земельної ділянки варто поборотися за кожен квадратний метр (звісно, якщо не ставити собі за мету максимально зменшити платежі за землю).
   
   
   
    14 травня 2015 року Верховна Рада України ухвалила Закон № 417, яким серед іншого відредагувала ст. 42 ЗКУ. Наведемо нову редакцію цієї статті повністю:
   
   

«Стаття 42. Земельні ділянки багатоквартирних будинків
    1.Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
   
    2. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
    3. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
    4. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.
    5. У разі знищення (руйнування) багатоквартирного будинку майнові права на земельну ділянку, на якій розташовано такий будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, зберігаються за співвласниками багатоквартирного будинку».

   
    Передусім зверніть увагу, що зі статті зникла згадка про об’єднання співвласників. (Стара редакція ч. 2 ст. 42 ЗКУ мовила: «У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об’єднанню власників».)
   
   Натомість говориться просто про співвласників. Це означає, що норми цієї статті можуть застосовуватися до багатоквартирного жилого будинку незалежно від факту (не)створення ОСББ. Принагідно згадаймо, що Конституційний Суд України вже двічі звертався до теми спільної власності в багатоквартирному будинку. Так, зокрема в рішенні від 09.11.2011 р. № 14-рп/2011 КСУ зазначив, що:
   
    «власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою».
   
    Другий важливий момент — це ймовірні права на землю. «у власність або в постійне користування» — прописано в наведеній статті. До 1 липня 2015 року постійне користування земельними ділянками для обслуговування багатоквартирних будинків було забороненою зоною, хоча ч. 1 ст. 42 ЗКУ говорила:
   
    «Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками».
   
    Річ у тім, що згадані в ній підприємства, установи й організації (державної та комунальної власності), які здійснюють управління цими будинками (зазвичай це ЖЕКи), були просто не зацікавлені в отриманні земельних ділянок в постійне користуванні. Чому? Тому що таке отримання означало додаткові витрати (на оформлення землевпорядної документації, сплату земельного податку) і не передбачало жодного зиску. Адже постійне користування не передбачає можливості будь-якого розпорядження земельною ділянкою (ч. 1 ст. 92 ЗКУ), таким чином, ділянку або її частину не можна здати в оренду (суборенду). А для решти постійне користування було недоступним, оскільки перелік осіб, які можуть набувати таке право, установлений ч. 2 ст. 92 ЗКУ, був істотно обмеженим. Проте Законом № 417 цю частину доповнили новим пунктом «д», за яким права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають «співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку».
   
    І оскільки розпорядження (зокрема, відчуження) земельною ділянкою співвласникам багатоквартирного будинку (у тому числі ОСББ) нецікаве (бо практично неможливе), постійне користування стає чудовою альтернативо власності.
   
    Також варте уваги зникнення зі згаданої статті оренди землі (раніше вона «ховалася» за розмитим терміном «користування»). Що означає неможливість оренди земельних ділянок під наявними багатоквартирними будинками (або власність, або постійне користування). Це ставить хрест на прагненні деяких чиновників віддавати землю в оренду із завищеними ставками орендної плати та/або зменшувати ці ставки за умови отримання неправомірної вигоди (за старою термінологією — хабара).
   
    Нарешті про негативну (поки що) новелу — фразу «в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України». На момент написання цього матеріалу Уряд не спромігся затвердити згаданий порядок, оскільки парламент відвів йому на цю роботу аж півроку (п. 6 «Прикінцевих положень» Закону № 417). Реальним наслідком цього є практична неможливість оформити права на землю під багатоквартирним будинком до виходу відповідної постанови КМУ.
   
   Утім, навряд чи Уряд, затверджуючи новий порядок, винайде щось принципово нове. Адже він скутий на загальні норми ЗКУ. Тож нововведення можуть стосуватися лише специфічних нюансів використання земель під багатоквартирними будинками (а саме, сподіваємося, і питання визначення розмірів прибудинкової території). У результаті ж процедура буде доволі стандартною, що дозволяє нам перейти до наступного розділу.
   
   
   
    Хто може скористатися правом на отримання земельної ділянки?
   
    Попри оновлення ст. 42 ЗКУ, скористатися правом на отримання земельної ділянки реально зможе тільки ОСББ¹⁰. Із положень ч. 1 ст. 116 ЗКУ випливає, що права на землю можуть отримати як громадяни, так і юридичні особи. Проте громадянам (співвласникам багатоквартирного будинку) скористатися цим правом украй важко. Адже наразі не йдеться про отримання земельної ділянки кожним із них — ділянка під будинком (разом із прибудинковою територією) одна, і поділу вона не підлягає. Тому отримати її можна (за відсутності ОСББ) лише в спільну власність або спільне користування. А для цього доведеться діяти спільно, тобто прийняти одностайне (більшості голосів, навіть кваліфікованої, тут недостатньо) рішення. І всім разом треба підписати, відповідно, клопотання. І всім разом укласти договір із землевпорядною організацією. І всім разом оплачувати відповідні роботи й послуги. Зважаючи на досвід, навіть зібрати кворум для створення ОСББ надто складно, така одностайність виглядає примарно.
   
   ¹⁰ Питання оформлення прав на землю ЖБК тут не розглядаємо.
   
    Тому більш реальною є реалізація права на землю через об’єднання співвласників, тобто ОСББ.
   
    Крок перший: ініціювання
   
    Для отримання земельної ділянки у власність чи користування потрібно звернутися із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки «до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки» (ч. 2 ст. 123 ЗКУ). Оскільки житлові будинки розташовані в межах населеного пункту (ст. 38 ЗКУ), таким органом буде місцева (міська, селищна, сільська) рада (ч. 1 ст. 122 ЗКУ).
   
    У клопотанні слід зазначити:
   
   орієнтовний розмір земельної ділянки (точний буде визначено самим проектом землеустрою);
   
   цільове призначення земельної ділянки (рекомендуємо вказати його згідно з КВЦПЗ: «код 02.03. для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку»;
   
   вид права на землю (для передання у власність або постійне користування);
   
   місцезнаходження земельної ділянки (адресу будинку).
   
   До клопотання потрібно додати:
   
   

• графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки. Такими матеріалами можуть бути: (черговий) кадастровий план, викопіювання з генерального плану чи детального плану територій або будь-які інші графічні матеріали. Але при цьому бажано використовувати матеріали, які дозволяють чітко визначити місце розташування земельної ділянки, бажано з прив’язкою до існуючого кадастрового поділу. Доволі зручним варіантом у цьому плані є роздруківка відповідного фрагмента з публічної кадастрової карти¹¹;

   
• письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Така згода зокрема потрібна, якщо земельна ділянка перебуває в користуванні замовника будівництва (не сплив строк договору оренди).

   
   ¹¹ Доступна за посиланням http://www.map.dazru.gov.ua/kadastrova-karta.
   
    Зверніть увагу!
   
    Органи місцевого самоврядування часто висувають власні додаткові вимоги до клопотань про надання згоди на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки¹². Попри сумнівний характер такої практики¹³, із нею доводиться рахуватися.
   
   ¹² Зокрема в м. Києві такі вимоги передбачені Тимчасовим порядком передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві, затвердженим рішенням Київради від 04.03.2015 р. № 195/1060.
   
   ¹³ Місцеві ради не наділені повноваженнями регулювати ці питання.
   
    Крок другий. Отримання дозволу
   
   Отримавши клопотання, відповідна рада зобов’язана розглянути його в місячний строк і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи мотивовану відмову в його наданні (ч. 3 ст. 123 ЗКУ). Підставою відмови може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання й охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Якщо говорити про існуючі будинки (збудовані легально), то законна відмова буде неможливою… За єдиним винятком…
   
   Відповідно до ч. 3 ст. 24 Містобудівного закону:
   
    «У разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється».
   
    Зверніть увагу!
   
    Дію цієї норми відтерміновували (сам закон набрав чинності 12.03.2011 р., а ч. 3 його ст. 24 — 01.01.2012 р.), а потім призупиняли (до 01.01.2015 р. — п. 61 «Прикінцевих положень» Містобудівного закону). Наразі ж у законодавчому органі країни перебувають на розгляді законопроекти, які знову пропонують її призупинити на певний строк.
   
    Утім на практиці трапляються і немотивовані відмови, і незаконно мотивовані (безпідставні), і (частіше) банальне порушення строку розгляду клопотання. На цей випадок законодавець передбачив додатковий варіант захисту прав:
   
    «У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання … відповідний … орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки … комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель … комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє … відповідний орган … орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки».
   
    Отже, не дочекавшись дозволу, можна сміливо користуватися принципом мовчазної згоди.
   
    Крок третій. Розробка проекту
   
    Розробити проект землеустрою можуть:
   

• юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням і в складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою;

   
• фізичні особи — підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою (ст. 26 Закону про землеустрій¹⁴).

   
   ¹⁴ Закон України «Про землеустрій».
   
    При укладенні договору на розробку проекту землеустрою варто скористатися типовим договором, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2004 р. № 266¹⁵. Водночас особливу увагу рекомендуємо звернути на строк виконання робіт і відповідальність виконавця за порушення договору.
   
   ¹⁵ Цей типовий договір дещо застарів, оскільки не враховано змін у законодавстві, які відбулися з моменту його затвердження. Попри це, він доволі якісно розроблений, тому вважаємо його використання (за умови коригування окремих положень) доцільним.
   
    Крок четвертий. Погодження проекту
   
    Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 186¹ ЗКУ, проект землеустрою підлягає погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин (нині це відповідний підрозділ Держгеокадастру України), і структурним підрозділом районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, — виконавчого органу міської ради у сфері містобудування й архітектури.
   
    Розробник подає на погодження до органу, визначеного в ч. 1 ст. 186¹ ЗКУ, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у ч.ч. 2 і 3 згаданої статті, — завірені ним копії проекту.
   
    Відповідний орган зобов’язаний протягом 10 робочих днів із дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом із повідомленням розробнику свої висновки про його погодження чи про відмову в такому погодженні з обов’язковим посиланням на закони та прийняті згідно з ними нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови в погодженні може бути лише невідповідність положень проекту вимогам законів і прийнятих згідно з ними нормативно-правових актів, документації із землеустрою чи містобудівній документації.
   
   У разі відмови в погодженні у відповідному висновку має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути подовжений). Повторна відмова допускається, лише якщо не було усунено недоліки, на яких наголошувалося в попередньому висновку.
   
   Крок п’ятий. Реєстрація земельної ділянки
   
   Сформована внаслідок розробки проекту землеустрою земельна ділянка має бути зареєстрована як об’єкт права в державному земельному кадастрі¹⁶. Наслідком такої реєстрації будуть:
   

• присвоєння земельній ділянці унікального кадастрового номера;

   
• поява земельної ділянки на публічній кадастровій карті;

   
• отримання замовником витягу з державного земельного кадастру.

   
   ¹⁶ Процедура реєстрації врегульована Законом України «Про державний земельний кадастр» та Порядком ведення державного земельного кадастру, затвердженим постановою КМУ від 17.10.2012 р. № 1051. Проведення такої реєстрації забезпечується розробником проекту, тому детально тут не розглядається.
   
    Крок шостий. Затвердження проекту
   
    Протягом двох тижнів із дня отримання погодженого проекту землеустрою відповідна рада приймає рішення про його затвердження та надання земельної ділянки у власність або постійне користування (ч. 6 ст. 123 ЗКУ). Зважаючи на специфіку діяльності місцевих рад (зокрема, періодичність чергових пленарних засідань), зазначений строк на практиці є істотно довшим.
   
    Крок сьомий. Реєстрація права на земельну ділянку
   
    Реєстрація речового права на земельну ділянку врегульована Законом про реєстрацію¹⁷ та Порядком реєстрації¹⁸. Вона аналогічна і для права власності, і для права постійного користування. Єдина відмінність полягає в тому, що в разі виникнення права власності власник отримає додатковий документ — свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
   
   ¹⁷ Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
   
   ¹⁸ Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою КМУ від 17.10.2013 р. № 868.
   
    Для проведення реєстрації державному реєстратору (безпосередньо або через центр надання адміністративних послуг) необхідно подати:
   

• заяву;

   
• витяг із державного земельного кадастру;

   
• рішення відповідної ради про надання земельної ділянки у власність або постійне користування;

   
• витяг або виписку з ЄДР (для підтвердження статусу юридичної особи заявника);

   
• документ, що підтверджує повноваження представника заявника, і документ, що посвідчує особу представника;

   
• документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав;

   
• документ про сплату адміністративного збору.

   
    Державна реєстрація прав (надання відмови в ній) проводиться в строк, що не перевищує п’яти робочих днів (ч. 5 ст. 15 Закону про реєстрацію).
   
    За результатами реєстрації замовник отримує витяг із державного реєстру прав, який і підтверджуватиме набуте право на землю.
   
    Тож іще раз нагадаємо про таке: вже до кінця поточного року процедура отримання земельних ділянок під багатоквартирними жилими будинками може бути уточнена внаслідок затвердження Кабінетом Міністрів України порядку передачі у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир і нежитлових приміщень у будинку.