Про позику транспорту та оподаткування

Згідно з ст. 827 ЦКУ за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

При цьому, ст. 828 ЦКУ встановлено, що договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Звертаємо увагу, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються ПКУ. Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено п. 164.2 ПКУ.

Зокрема, дохід, отриманий таким платником як додаткове благо, (крім випадків, передбачених ст. 165 ПКУ), у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов’язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з розділом IV ПКУ, підлягає оподаткуванню на загальних засадах.

В ситуації, коли фізична особа – уклала договір позики власного транспортного засобу із юридичною особою, то такий договір позички транспортного засобу є правочином, що покладає на його сторони (позичкодавця та користувача) взаємні зобов’язання.

Тож в розумінні ПКУ податковий обов’язок зі сплати податкових зобов’язань може виникнути як у позичкодавця, так і у користувача, в залежності від прав та обов’язків, які фактично виникають у таких осіб на підставі цього договору.

Для прикладу: якщо на підставі договору користувач проводить поточний ремонт та технічне обслуговування транспортного засобу за власні кошти, то для позичкодавця такі дії не призведуть до податкових наслідків.

В ситуації, коли позичкодавець проводить за власні кошти капітальний ремонт траспортного засобу, а власник не відшкодовує суми таких витрат, то у нього ( власника) виникає дохід у вигляді додаткового блага.