Голова податкового комітету ВРУ Гетманцев: Ми повинні безперечно реалізувати тезу Президента про те, що українці поділяються на тих, хто воює, та тих, хто працює

Питання фінансів і податків не змогло оминути тему мобілізації, адже в недавно ухваленому законі з’являлася і зникала норма про блокування рахунків, тих, хто ухиляється від служби, пише Українськи новини.

У інтерв’ю Українські Новини поцікавилися у голови парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетманцева щодо того, чому відповідна норма була виключена з кінцевої редакції. Також агентство дізналося, чи вплинула та ж сама мобілізація на дефіцит кадрів в деяких сферах праці. Народний депутат розповів про те, яке саме бронювання він вважає доречним та як будуть виправляти ситуацію з лудоманією серед військових. Гетманцев також розповів про перезавантаження БЕБ та строки, коли можуть призначити нового керівника органу. У розмові ми торкнулися теми суб’єктності Верховної Ради та "внутрішньої кухні" фракції монобільшості.

Закон про мобілізацію набуває чинності з 18 травня. З редакції документа то хотіли прибрати норму про блокування рахунків, то хотіли повернути її. Чому в кінцевій редакції відмовилися від відповідної норми. Та чи був ще відплив депозитів після січня через це?

По-перше, наявність чи відсутність цієї норми жодним чином не вплинула на депозити. Те, що в січні почали знімати гроші, бо побачили цю норму в законопроекті, не відповідає дійсності – це міф. Якщо ми подивимося з вами за 10 останніх років, то 9 з 10 років в січні було певне просідання по депозитах. Це сезонне явище. І ми можемо побачити з вами лютий і березень 2024го, коли знову зростання відновлюється. І так, власне, воно відбувається. Як, до речі, з початку війни. Це також одна з унікальних особливостей нашої фінансової системи, коли депозити зростали протягом всієї війни. Зазвичай ніколи ніде у співставних обставинах такого не було.

Наскільки я пам'ятаю, у вас був допис, що в січні по цим депозитам був відплив і ви пов’язували з нормою у законопроєкті.

Я не пов'язував. Це питання дискутувалося. Як раз я говорив про сезонність явища.

Так от чому блокування рахунків зникли? Тому що законопроєкт вийшов в певному компромісному варіанті. На те і є Верховна Рада, аби обговорювати і знаходити компромісне рішення. Там залишилися інші певні обмеження. Обмеження щодо блокування рахунків виключили.

Власне, яким чином відбувалася дискусія? Це питання до комітету національної безпеки більше, ніж до нашого комітету. Але мені здається, що на цьому етапі це правильне рішення.

А в цілому, як ви оцінили цей законопроєкт? Коли він потрапив до зали, я так розумію, що сама редакція вас задовольняла?

Я підтримував редакцію законопроєкту, яку винесли до зали з усіма комітетськими поправками. Я взагалі вважаю, що ця дискусія навколо мобілізації від "лукавого". Це ж не питання політичного вибору. Ми не просто тому, що "от такі погані люди", хочемо ухвалити закон про мобілізацію. Альтернативи цьому немає. Це розуміє і армія, це розуміє і суспільство, це розуміє і Верховна Рада. Тому це те, що ми робимо, виходячи з усвідомленої суспільної потреби, але це те, що вкрай потрібно країні. Якщо ми не забезпечимо армії солдатів і гроші, то нам буде складно втримати ситуацію. Треба об’єктивно оцінювати ворога, його можливості та потенціал – у частині людських та фінансових ресурсів, запасів військової техніки та можливостей її відтворення, і багатьох інших факторів. Ми повинні дуже відверто говорити з людьми і не вдаватися у ці всі маніпуляції. Немає альтернативи жодної мобілізації. Хоча нам дуже хотілося б, щоб була. Тому очевидно, що ті, хто провокував дискусію про недоречність мобілізації, особливо у стінах Верховної Ради – або відверті проросійські провокатори, або корисні ідіоти-популісти, з якими соромно навіть стояти поруч.

Через мобілізацію в деяких сферах праці дефіцит кадрів. Яким чином держава може допомогти бізнесу у цьому питанні?

По-перше, ми не можемо говорити, що дефіцит кадрів у нас виник через мобілізацію. Мобілізація є одним з факторів.

Давайте розкладемо по цифрах. У нас в мирні часи у Європі було 2 млн. трудових мігрантів і ця цифра збільшувалася удвічі сезонно. Крім цього, у нас 6 мільйонів біженців. Безперечно, це не всі працездатні, там є пенсіонери і діти. Але з цих 6 мільйонів передбачаємо, що 2 млн – це працездатні особи, які поїхали туди і зараз працюють там. Більше того, я хочу сказати, що це кваліфіковані люди, які мають гарну освіту та досвід, знали мови, які швидко адаптувалися, які мають професію і значна частина яких там змогли себе знайти.

З дефіцитом кадрів ми маємо з вами дуже дивну ситуацію зараз. Зрозумілу, але дивну. Ми маємо, з одного боку, велике безробіття – 19%, з іншого боку, ми не можемо з вами знайти в Києві на пристойну зарплату кваліфікованого головного бухгалтера, або знайти нормального менеджера. Проблема в тому, що структура безробіття передбачає перевищення пропозиції над попитом за рахунок некваліфікованих працівників при колосальному браку кваліфікованих.

Якщо говорити про безпосередню мобілізацію, як джерело браку кадрів, то давайте згадаємо, що кількість тих, хто сьогодні у складі сектору безпеки і оборони – це плюс-мінус мільйон працездатних людей. І ті люди, яких необхідно залучити в ході мобілізації, це, напевне, цифра набагато менша. Тому з усіх цих факторів мобілізація навіть не на першому місці по впливу на брак трудових ресурсів.

Тепер, що ми робимо аби вирішити проблему? По-перше, це інститут бронювання. Є певні сфери, де бронювання складає 100%, є певні сфери, де – 50%. Бронювання повинно забезпечити економіку висококваліфікованими кадрами. Це питання чутливе і суперечливе. Ніколи не буде такого механізму, який би задовольняв всіх. Одні (армія) хочуть менше, щоб бронювалося, інші (бізнес) хочуть, щоб більше бронювалося. У перших і у других є аргументи. А Кабінет Міністрів має знайти певну золоту середину, болісний компроміс, який, як відомо, ніколи всіх не задовольняє. Завжди є невдоволення з обох боків. Тому така складна роль в уряду, але, тим не менш, ми маємо ту систему бронювання, яку маємо. Я дуже підтримую рішення Кабміну про те, що бронюватися повинні тільки ті, хто має "білу" зарплату. Ми повинні безперечно реалізувати тезу Президента про те, що українці поділяються на тих, хто воює, та тих, хто працює. Працює означає – отримує "білу" зарплату і сплачує податки, за рахунок яких фінансується армія.

Якщо ми говоримо про "білу" заробітну плату, то мова йде про те, що людина повинна отримувати "в білу" не менш ніж середню заробітну плату по галузі. Це мій підхід, я вважаю, що так правильно.

Йдемо далі – протидія безробіттю – це стимулювання розвитку бізнесу і усунення перешкод. Великою проблемою бізнесу є дорогі кредити. Тут діє наша ще мирна програма "5-7-9%". Ми видали кредитів "5-7-9%" тільки за війну вже на 207 млрд гривень і це теж робочі місця. Також діє програма єРобота – якщо ти створюєш хоча б 1-2 робочих місця, ти можеш отримувати грант на розвиток бізнесу. Для людей, які мають проблеми з працевлаштуванням, діють програми надання безоплатних ваучерів на навчання і перекваліфікацію.

В цьому ж контексті лежить вирішення проблем освіти та перекваліфікації. Більше 40 мільярдів на рік виділяються на держзамовлення. Це величезні гроші. Держзамовлення формується шляхом подання пропозицій від вищих учбових закладів до профільних міністерств. А від міністерств пропозиції подаються до Мінекономіки, яке все це узагальнює. Це абсолютно хибна система, яка потребує змін від зворотнього. Вищий учбовий заклад не може диктувати держзамовлення, це має робити бізнес. Мінекономіки, бачачи прогноз розвитку тих чи інших галузей, під цей прогноз повинно давати замовлення для освітян: тих спеціальностей, які потребує економіка, а не тих, які визначають виші, аби працевлаштувати своїх викладачів. Зараз Мінекономіки працює врешті-решт над тим, щоб розірвати це замкнене коло і зробити це правильно.

11 квітня Рада підтримала у першому читанні законопроєкт №10439 про перезавантаження Бюро економічної безпеки (БЕБ). Бізнес-асоціації закликали уряд доопрацювати відповідний законопроєкт. Чи є зрада у його ухваленні в першому читанні? Чому проголосували саме у такій редакції та і як загалом має виглядати перезавантаження БЕБ?

Я можу бути в цьому питанні об'єктивним, бо хочу нагадати, що перший законопроєкт про перезавантаження БЕБу – це мій законопроєкт, який був підтриманий абсолютно всіма асоціаціями.

А чому ваш не ухвалили?

Бо, крім Гетманцева, в цій країні є ще центри впливу (сміється), які також мають свою позицію. Зокрема, це Кабінет Міністрів, який вніс свій законопроєкт, що викликав питання як у бізнесу, так і у депутатів – і був провалений у першому читанні у Верховній Раді. Я вважаю, що колеги мали право приймати таке рішення, там було декілька питань до цього законопроєкту. Наприклад, проведення атестації тільки після завершення воєнного стану. Це неприйнятно для мене. Підстав, крім небажання проводити реформу, для цього не було. І з цим Кабінет Міністрів погодився. Власне, після того, як провалився в першому читанні урядовий законопроєкт, ми зібралися ще раз з урядом, який отримав відповідні пропозиції і врахував їх. Ми врахували більшість з того, що викликало занепокоєння.

Згідно з ухваленою редакцією, у міжнародників, тобто представників міжнародних організацій в Україні, які опікуються реформами та/або надають фінансування, фактично переважне право при прийнятті рішень, хоча немає "4 на 3", як, наприклад, пропонував Ярослав Железняк. Атестація одразу проводиться, конкурс на керівника БЕБ відкритий, чітко врегульований. Все те, що необхідне для перезавантаження БЕБу, на мою думку, в редакції законопроекту, підготовленій до повторного першого читання, було враховано. Тому я підтримував цей законопроєкт і закликав колег його також підтримувати. Все інше, що навколо цього відбувалося, мені здається, це політика. Перше читання – це не те читання, де повинно бути врегульовано все в законопроєкті. На те є і друге читання, аби щось обговорити і врахувати. Наприклад, питання було щодо атестації всередині самого БЕБу і наймання нових людей. Моя позиція особиста полягає в тому, що це повинен робити новообраний директор БЕБ. Прозоро, чесно, але за встановленими ним правилами, а не обмежений нормами закону і комісіями, створеними не ним самим. Людина, яка несе особисту відповідальність за роботу органу, повинна мати повноваження визначати кому (з тих, хто відповідає критеріям) в ньому працювати. Інакше він скаже, що "я прийшов на цю посаду, ви мені надали дуже порядних, кришталево чистих, але абсолютно некваліфікованих людей, і що мені з цим робити?".

Зазначені вище стейкхолдери вважають, що правила атестації та порядок формування комісії потрібно викласти безпосередньо в законі, а також обмежити повноваження новообраного директора БЕБу. Вони відкрито на цьому наполягали. Я ж вважав, що це неправильно. Переконаний, ми зможемо це обговорити до другої читання – тим більше, що інших принципових розбіжностей в законопроекті немає.

Я думаю, що в травні приймемо цей законопроєкт точно в цілому.

Коли нам очікувати фактичного перезавантаження БЕБу?

Я думаю, що до кінця літа новий керівник вже буде.

У ВР планують зареєструвати законопроєкт про економічне бронювання. Чи підтримуєте ви ідею бронювання працівників бізнесу та ФОП-ів за окремих умов, зокрема, щомісячних виплат чи при певних показниках?

Я безперечно підтримую ідею "білої" заробітної плати як додаткового критерію. Той концепт, який прийняв Кабінет Міністрів, я вважаю єдиним можливим і доцільним.

З іншого боку, маючи детінізацію як основу всього, чим я займаюся з 2019 року, я не можу погодитися з "бронюванням за гроші".

Я маю на увазі за принципом – плати певну суму податків та бронюйся. Бо ми з вами в цьому концепті створюємо декілька дискримінацій. Дискримінацію по професіях. Є професії, які заробляють більше, є професії, які заробляють менше. Дискримінацію по місцю проживання. В селах об'єктивно заробляють менше, ніж в містах. На прифронтових територіях менше, ніж на всій іншій Україні. Навіть дискримінацію за віком, адже молодші люди можуть заробляти менше людей із досвідом.

В країні, де йде війна, не може підриватися основний принцип: справедливості пожертви, коли мова йде про пожертву здоров'ям та життям.  Не може підриватися цей основний принцип, бо інакше сама ідея перемоги, боротьби буде зруйнована зсередини. Підсумовуючи, дійсно критерій "білої" зарплати повинен бути, але він повинен бути додатковим, а не єдиним.

А стосовно ФОПів?

Стосовно ФОПів – першим має бути не оборот чи сплата податків, а галузь, в якій ти працюєш і цінність її для оборони. Але я не тільки не заперечую, я всіляко підтримую те, що легальність роботи ФОПа і взагалі його робота як така (адже ФОПом може зареєструватися будь-хто) має підтверджуватися тривалим легальним доходом, з якого сплачені податки.

Хоча треба розуміти, що питання це дуже чутливе, тут вкрай складно буде знайти абсолютно об’єктивний критерій. Адже є, приміром, нові ФОПи, створені нещодавніми переселенцями, які стали такими через рух та події, що відбуваються на фронті, або колишніми працівниками підприємств, які нещодавно зупинилися або були зруйновані ворожими ракетно-дроновими атаками і у них не лишилося роботи...

Тому дискусії щодо бронювання загалом і ФОП-ів зокрема продовжуються, але вони не можуть тривати вічно. Як і з посиленням мобілізації, у цьому питанні ми маємо також виходити на фінішну пряму і ухвалювати максимально можливий компромісний варіант.  

Багато-хто говорить про кінець монобільшості і брак голосів. Ще до війни "СН" почала давати регулярно тільки близько 180 голосів "за". Який стан справ насправді? Та що сталося з роботою Ради, окремі пленарні засідання точно не про продуктивність. Чи правда, що ВР десуб’єктивізувалася, віддавши всю ініціативу ОП?

Я не знаю, яку ще фракцію за всю історію парламентаризму стільки раз "ховали" як "Слугу народу". Безперечно, наша фракція викликає увагу, викликає інтерес, бо це найбільша фракція за всю історію ВР.

По-друге, я не знаю, звідки цифра 180. Я вам інсайд скажу. Якщо по законопроєктам нашого комітету нема серед "слуг" 190-200 голосів, ми не даємо їм "хід" до в залу. Тому говорити про те, що регулярних тільки 180 голосів – це неправда. Якщо говорити про рішення, які приймаються в залі, то в середньому 190-200 голосів – це від "СН". При цьому люди хворіють, їдуть у відрядження, задіяні у певних робочих заходах. Це нормальний процес, що відбувається у всіх фракціях і взагалі у всіх колективах. Як діючий професор можу відверто сказати, що якщо 10% студентів не приходять на твою лекцію – це абсолютно нормально (сміється). А в перерахунку на нашу фракцію 10% – це не 2,5 як у "Євросолідарності", і не півтора, як у "Голосі", а 24 депутата.

Це також правда, що у фракції існує певна група людей (до 10 осіб), які вже третій рік намагаються грати у свою нерозумну, на мій погляд, політику, займаючи позицію "проти всього". Що з цього виходить – ви бачите самі, адже навіть Ви, парламентський кореспондент, не зможете при великому бажанні згадати їх прізвища. На мою думку, політично чесно при такій позиції було б вийти з фракції…

Це б означало втрату мандату. А щодо інших?

А щодо всіх інших – наша фракція є найміцнішою з усіх про-владних, що існували на кінець каденції будь-якого попереднього скликання та ще й з урахуванням тих непростих рішень, які доводиться приймати зараз депутатам. Я дуже вдячний колегам за мудрість та позицію і пишаюся бути в такій команді!

У нас дійсно всередині фракції йде постійна дискусія щодо того чи іншого питання або законопроєкту. І я вважаю – це нормально, коли є дискусія. Проблема як раз – коли її немає. Ми ж не КПРС і не Єдина Росія! Але щодо будь-якого принципового питання ми завжди домовляємося. І ми не знайдемо з вами жодного принципового закону, який би провалився. До певних ми заходимо з другої спроби (як, наприклад, перше читання закону про перезавантаження БЕБ), але все одно рішення приймається і все одно рішення приймається якісне, таке як потрібне країні. Всередині монобільшості є дискусія, ця дискусія демократична, ця дискусія точно йде на користь рішень, які приймаються, бо ми вичищаємо все те, що зайве і викликає якісь проблеми. Тому я вважаю, що її треба всіляко розвивати. І – як це не парадоксально – чим глибшою і ширшою буде ця дискусія, тим вище буде підтримка в парламенті всіх тих рішень, які ми виносимо.

Чи відбулася певна десуб'єктивізація Ради? Порядок денний формується за словами тієї самої опозиції, і деяких офреків не опозиції, все-таки Офісом Президента.

Це неправда.

Говорять, що пропадає зацікавленість депутатів в тому, щоб виконувати більш ефективно свою роботу при умовах того, що перестаєш бути повноцінним суб'єктом і в тебе просто пропадає інтерес до роботи в тому плані, що ти не вирішуєш?

Давайте по частинам. Перше. Ми ніколи ніде не приховували, що ми з Президентом єдина команда. Він є лідером, і дійсно опозиції дуже хотілося б, аби ми чубилися з Кабінетом Міністрів, з Офісом Президента, між собою в парламенті, як це вони робили 28 років. Натомість у нас є єдина команда, і рішення, які приймаються, вони узгоджуються в команді, і це абсолютно нормально.

Але ж в одній і тій ж сфері бувають різні люди з різними думками.

Так, і у нас так і є, і це прекрасно. Вони їх обговорюють і приходять до якогось висновку, і це рішення підтримують. Був мій законопроєкт щодо перезавантаження БЕБу, був законопроєкт Кабінету Міністрів, зробили щось спільне, прийняли. Так воно відбувається, і це нормально. Це не подобається опозиції, бо вона не може знайти можливості застосування своїх "політичних талантів" для політичної гри. Але так воно є, і так воно правильно, і так воно повинно бути, бо так вирішив народ.

Друге. Щодо порядку денного. Через півгодини у нас "мала фракція". На "малій фракції" ми будемо формувати порядок денний. Кожен голова комітету вже подав першому заступнику голови фракції "СН" А. Мотовиловцю перелік законопроєктів, і буде захищати ці законопроекти, чому вони повинні бути в порядку денному засідання Верховної Ради. Це не відкрита процедура, але це відбувається перед кожним засіданням. Там є представники Кабміну і Офісу Президента з дорадчим голосом, але рішення приймаємо ми. Тобто тут немає жодної проблеми.

Тепер третє. Щодо того, що хтось там чимось незацікавлений і в нього апатія. Я переконаний в тому, що апатія в війну – це найбільший гріх, який може бути. І при тому, скільки нам потрібно рук, голів, мізків для того, аби протистояти в різноманітних сферах ворогу, можливості застосування для кожного і кожної є безмежні. Було б бажання. Якщо в тебе замість бажання не підкріплені амбіції "сидіти у високому кріслі" і вирішувати якісь в тому числі особисті питання, для цього, правда, немає жодної можливості. Але якщо ти хочеш працювати на державу – в тебе необмежені можливості і на базі комітету, і на базі робочих груп, спільних з Кабінетом Міністрів, на базі місцевих ОДА чи військових адміністрацій. Було б бажання. Абсолютна підтримка з боку керівництва фракції, з боку Президента, з боку Кабміну є для тих, хто хоче працювати на державу. Не знаю, хто вам скаржиться на апатію із влади або із опозиції – направте їх до мене, я зніму цей недуг за 15 хвилин (сміється).

Але ж були засідання, коли просто не збиралося достатньо кількості депутатів для реального ухвалення рішення.

Не розумію – про що ви. Давайте розберемо кожне з цих рішень. Там не було нічого принципового, я не пам'ятаю взагалі жодного випадку, коли б не збиралися депутати.

Кількість формально була достатня, але щоб реально ухвалити рішення, наскільки я пам'ятаю, там було недостатньо людей.

Можливо, питання були з явкою, можливо, питання були з чимось іншим, можливо, мова йшла про підтримку тих чи інших законопроєктів. Але зала, вона ж не те і зала, щоб підтримувати або ні. От ми бачимо нашу Верховну Раду, і бачимо Державну Думу. Там прийняття рішень одноголосне. Там це дійсно не місце для дискусій. Ви хочете таке? Я не хочу, бо те, за що ми воюємо, це якраз і є наша демократія, а демократія – це те, що відбувається і у ВР, і у провладній фракції. З усіма внутрішніми дискусіями, з усіма суперечностями. Коли депутата немає в залі, це здебільшого не означає, що він курить десь, чи займається якимись своїми особистими справами. Це він висловлює таким чином свою політичну позицію до того чи іншого рішення. І це також нормально.

Серед тих законопроєктів, які ми подаємо в залу, є принципові, як перезавантаження Бюро економічної безпеки, мобілізація тощо – там, де фракція за наслідками дискусії приймає однозначне рішення про підтримку, а є також законопроєкти, які дискусійні. Завдання голови комітету або міністра переконати свою фракцію і інші фракцій підтримати цей дискусійний законопроєкт. Але сама по собі дискусія говорить про те, що його ухвалення не буде тягнути якоїсь катастрофи для країни. Неприйняття перезавантаження БЕБу створить серйозну проблему в частині недоотримання фінансової допомоги. Неприйняття закону про мобілізацію – це катастрофа для країни. Але є й інші законопроєкти, які можна і треба подискутувати. На це є мудрість зали, аби депутати поспілкувалися і вирішили. І не треба вимагати від фракції монобільшості або від інших фракцій 100% підтримки всіх абсолютно рішень, які фракція виносить до зали. Бо ще раз – ми не "Єдина Росія". І це правильно. І це відображає наші цінності. Відображає цінності не тільки наші, як фракції, відображає цінності взагалі українського суспільства, за які ми воюємо. Бо це є демократія.

Детінізація може стати джерелом фінансування пенсійної реформи?

І може, і повинна. Одним з основних джерел. Адже низькі пенсії – це прямий наслідок зарплат в конвертах. А недостатність фінансування Пенсійного фонду – це прямий наслідок нашої тіньової економіки, яка наполовину в тіні.

Але, говорячи про тінь, я навіть закцентував би питання трошки на іншому. Тінь – це ж не тільки про пряму шкоду бюджету і армії. Тінь – це про шкоду бізнесу самому собі. Бізнес, подрібнений на ФОПах – не існує юридично, його не можна продати, до нього неможливо залучити інвестиції, його навіть від крадіжки з боку персоналу не можна захистити. І це величезна проблема щодо масштабування цього бізнесу, збільшення його капіталізації і щодо розвитку економіки в цілому. Жодна країна не стане багатою, не маючи рівні правила гри – те, що я небезуспішно намагаюся запровадити в публічних фінансах з 2019 року. Не може величезна мережа електроніки, що має сотні респектабельних магазинів, систему гарантійного та постгарантійного обслуговування, торгувати контрабандою на ФОПах! Спробуйте придбати iPhone з ПДВ. Ви будете здивовані, це нереальна проблема! Я вже не кажу про гучний скандал з аудіокнигами, який дискредитував всю галузь. Такий стан ми бачимо у переважній кількості галузей. Особливо в торгівлі. Тому я і закликаю всіх наших громадян: вимагайте чек, виводьте тих, хто не платить податки, з тіні! Це відповідає загальному інтересу: і бізнесу, і влади, і армії, і суспільства!  

Далі стосовно курсу трохи. В держбюджеті закладено курс гривні понад 40 UAH/USD. Вже почався другий квартал, а курс досі менше 40. Це означає, що дефіцит держбюджету, якщо можна так сказати, зростає. Чи не побачимо ми курс 42-44 UAH/USD, а може й більше, в другій половині року?

Жодної катастрофи нема. У нас у бюджеті закладено розрахунковий курс 40,7 і 42,1 гривні за долар відповідно середній і на кінець року. Проти минулого року це означає девальвацію приблизно на 10%.

Тоді як за неповні 4 місяці з початку року гривня девальвувала на 4,5%. Курс помітно "просів" у березні, і ця тенденція продовжувалась у квітні. Зараз офіційний курс складає 39,8 грн за долар, тоді як на кінець минулого року - 38. Тому чисто математично, якщо спроектувати ці тенденції на решту року, то ми більш-менш  виходимо на цей розрахунковий курс.

Інша справа, що за валютну політику відповідає Національний банк, який прогноз курсу не надає. У рамках режиму керованої гнучкості на курс продовжують впливати насамперед інтервенції Нацбанку, але й також ситуація на міжбанку. Тому я не виключаю, що з врахуванням виділення американської допомоги, ми побачимо зараз ситуативну стабілізацію курсу або навіть певне зміцнення гривні. Після чого під впливом торговельного дефіциту або інших психологічних факторів курс гривні знов може почати помірковано послаблюватись.

У будь-якому випадку я не вважаю, що зараз є якась велика проблема із розривом фактичного і розрахункового курсів, про яку варто говорити. Я не буду точно прогнозувати, але в межах тієї політики, яка визначена Національним Банком, вони дійсно роблять це достатньо професійно. Ситуація на валютному ринку залишається відносно стабільною і прогнозованою. І це головне, якщо ми говоримо про контроль інфляційних очікувань і збереження реальних доходів громадян.  

В Україні річна інфляція (за останні 12 місяців) за підсумками березня виявилася меншою, ніж в США. А для такої економіки як наша, вона б мала становити понад 5%, а то і ближче до 10%. Чи не здається вам, що це негативно впливає на зростання економіки? Адже немає стимулювання споживчого попиту.

Якщо говорити про інфляцію, то я точно не є адептом "секти корисної інфляції" по типу "давайте розженемо інфляцію і буде нам завтра щастя". Бо в економіці ж немає нічого не лінійного. Висока інфляція може стимулювати експортера, з одного боку, але це "податок на бідних", це зубожіння населення, це падіння купівельної спроможності, це б'є по тому ж самому експортеру в частині тих товарів, які він продає в Україні. Тут нічого немає лінійного.

Друга теза. Національний Банк, стримуючи інфляцію, він не має завдання наповнення бюджету. Він має завдання забезпечення макрофінансової стабільності.  І з цим завданням йому вдається впоратись, бо ми маємо 3,2% інфляції в березні місяці, помірковану девальвацію і стійку банківську систему. Це потужний результат, якщо зважати на третій рік повномасштабної війни. Я точно проти повторення експериментів Туреччини, де 60% інфляції другий рік поспіль, і хочеться подивитися, чим це все завершиться, бо там вже були антиінфляційні заходи, які не дуже допомагають. І хоча економіка при цьому демонструє непогані темпи зростання, вона рухається по дуже крихкому льоду.

Повертаючись до України, Нацбанк звісно не функціонує у вакуумі. Мені здається зараз ми маємо хороший рівень взаємодії між урядом і НБУ при збереженні операційної і політичної незалежності останнього. У цьому плані те, що інфляція скоротилася до 3,2% при прогнозі Нацбанку 8,6% до кінця року, і при тому, що бюджет порахований на 9,7%, це безперечно говорить про те, що побільшало аргументів для дискусії про зменшення облікової ставки Нацбанку з поточних 14,5%. Я думаю це розуміють і в самому НБУ. Тому 25 квітня ми почуємо від Нацбанку непогані новини в контексті зменшення ставки, а можливо й інших рішень щодо пом’якшення монетарної політики.

Микола Ящук