Обмеження готівкових розрахунків[/i]](коментар до листа НБУ від 24.01.2014 р. № 11-116/3159)
НБУ вирішив звести до купи відповіді на запитання, які до кінця не розкриті в постанові Правління НБУ від 06.06.2013 р. № 210 (далі — Постанова № 210) та Положенні про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженому постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. № 637 (далі — Положення про касові операції). Отже, розглянемо їх по-порядку.
1. Вимоги щодо обмеження готівкових розрахунків фізичної особи з підприємством (підприємцем), установлені п. 1 Постанови № 210 та п. 2.3 Положення про касові операції, стосуються розрахунків як фізичної особи — платника з підприємством (підприємцем) — отримувачем, так і розрахунків підприємства (підприємця) — платника з фізичною особою — отримувачем.
У цій тезі найбільше суперечок викликає позиція Нацбанку щодо поширення обмежень на готівкові розрахунки у випадку, коли підприємство (підприємець) є платником, а фізособа — одержувачем коштів. Нагадаємо: у п. 2.3 Положення про касові операції йдеться про обмеження суми розрахунків підприємств (підприємців) між собою та/або з фізичними особами. Ця норма має загальний характер, вона не уточнює напрямків розрахунків (підприємство (підприємець) фізособа) та їх цільового призначення (надання/повернення позики, купівля-продаж товарів тощо). Водночас ясність мала б внести Постанова № 210. У п. 1 цього документа сказано про:
10-тисячне обмеження для розрахунків підприємств (підприємців) між собою;
150-тисячне обмеження під час розрахунків фізосіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню;
150-тисячну граничну суму розрахунків фізосіб із підприємством (підприємцем) за товари (роботи, послуги).
Саме остання норма викликає чимало запитань. Візьмемо формулювання «розрахунки фізосіб з підприємством (підприємцем)». На перший погляд, воно має стосуватися схеми, у якій фізособа сплачує підприємству (підприємцю) за товари, роботи або послуги. Як бачимо, у Нацбанку вважають інакше, стверджуючи, що дане обмеження поширюється не лише, коли фізособа є платником, але й коли вона виступає одержувачем коштів, отриманих від юросіб або підприємців. Відверто кажучи, спірний висновок, адже норму можна було б сформулювати й так: «розрахунки між підприємствами (підприємцями) та фізособами». Тоді було б зрозуміло, що мається на увазі двостороннє обмеження. Чинна ж версія норми не дає однозначних підстав поширювати обмеження на схему «підприємство (підприємець) фізособа». Тож, у разі коли підприємство (підприємець) вже здійснило такі розрахунки, варто відстоювати свою правоту. Інша справа, що тепер, маючи таке роз’яснення, варто уникати готівкових виплат на суму понад 150 тис. грн протягом одного дня.
2. Вимоги щодо обмеження готівкових розрахунків фізичної особи з підприємством (підприємцем) за товари (роботи, послуги) у розмірі 150 тис. грн стосуються розрахунків за правочинами, предметом яких є будь-які матеріальні та нематеріальні блага, які можуть бути оцінені в грошовій формі, у тому числі розрахунків за договорами, пов’язаними з корпоративними правами, наданням чи поверненням позики, виплатою неустойки.
Даний постулат від НБУ занадто розширює коло операцій, на які поширюється готівкове обмеження. Під «будь-які матеріальні та нематеріальні блага, які можуть бути оцінені в грошовій формі» дійсно можна підвести будь-що: і фіндопомогу, і подарунки тощо. Але ж нічого подібного у п. 1 Постанови № 210 немає, у ньому йдеться про готівкові розрахунки «за товари (роботи, послуги)».
До речі, подібний висновок НБУ вперше озвучив у листі від 08.11.2013 р. № 11-117/21669. Однак з його змісту складалося враження, що обмеження все таки діє лише на товари (роботи, послуги), які купуються підприємством у фізосіб саме для госппотреб підприємства. Наразі НБУ недвозначно натякає на те, що готівкове обмеження виходить далеко за рамки розрахунків за товари (як матцінності, що обліковуються на рахунку 28 «Товари») та послуги (як сутності, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності — ст. 901 Цивільного кодексу України, далі — ЦКУ). Для того щоб з’ясувати, наскільки правомірними є вимоги Нацбанку, пропонуємо зупинитися на визначенні ключових для нас понять
Товар — це:
матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, окрім операцій з їх випуску (емісії) та погашення, — п. 14.1.244 ПКУ;
будь-яка продукція, призначена для продажу, — п. 24 ст. 1 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» від 22.12.1998 р. № 330-XIV;
будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатного передання) — абз. 49 ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. № 959-XII;
продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатного передавання) — п. 1.3 Положення про електронні гроші в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 04.11.2010 р. № 481.
Можна навести й більше визначень, але, як бачимо, НБУ у власній постанові від 04.11.2010 р. № 481 як ознаку товару вказує «призначення для продажу».
Послуга споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (ст. 901 ЦКУ). Положення щодо зобов’язань за договором про надання послуг регулює глава 63 ЦКУ. Вимоги цієї глави, зокрема, не поширюються на відносини за договорами позики чи оренди.
«Робота» дещо схожа на «послугу», але все ж відрізняється від неї тим, що результатом роботи є матеріальний об’єкт, який передається замовнику. Наприклад, будинок, збудований за договором будівельного підряду (ст. 875 ЦКУ).
Зважаючи на наведені визначення, можна впевнено стверджувати, що обмеження в 150 тис. грн не діє:
під час надання чи повернення поворотної фіндопомоги, адже остання не передбачає оплатності та не підпадає під поняття «послуги» (пп. 14.1.257 ПКУ);
під час виплати дивідендів, адже їх не можна віднести ні до товарів, ані до робіт, ані до послуг; оскільки вони є результатом розподілу частки прибутку на користь інвесторів (пп. 14.1.49 ПКУ);
під час первинного розміщення корпоративних прав та цінних паперів. Фактично учасник отримує підтвердження власної частки в статутному капіталі підприємства/товариства (та й визначення товару в ПКУ прямо вказує на це).
Продаж цінних паперів чи корпоративних прав (окрім первинного розміщення чи погашення) підпадає під готівкове обмеження, оскільки де-факто такі цінності виступають товаром. Із огляду на широкий розмах щодо розуміння товарів, вочевидь, НБУ також поширюватиме обмеження на продаж основних засобів, нематеріальних та інших активів підприємства.
3. Сплата за договором, загальна сума за яким перевищує 150 тис. грн, у різні дні частками, кожна з яких не перевищує встановленої суми обмеження, не суперечить законодавству.
Жодних сумнівів тут не виникало. Однак не обійшлося й без натяку на те, що НБУ все ж бажає бачити розрахунки на такі суми безготівкою й нагадує про їх «пріоритетність», посилаючись на п. 2.1 Положення про касові операції.
4. Фізособи для здійснення розрахунків із фізособами за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, на суму більше 150 тис. грн, а також з підприємствами (підприємцями) за товари (роботи, послуги) на суму більше 150 тис. грн мають право внести кошти готівкою до банків або небанківських фінансових установ, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів без відкриття рахунка, для подальшого їх зарахування на рахунки отримувачів.
НБУ вказує на досить простий і зручний спосіб розрахунків на суму більше 150 тис. грн: внести необхідну суму через касу банку безпосередньо для зарахування на рахунок продавця. Варто зазначити, що більшість покупців вже давно так і чинять. Адже навіщо витрачати час та гроші, відкриваючи в банку власний рахунок задля однієї операції переказу.
Нагадаємо!
Відповідно до чинного законодавства, обов’язковому нотаріальному посвідченню підлягають договори купівлі-продажу (ст. 657 ЦКУ):
земельної ділянки;
єдиного майнового комплексу;
житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна (окрім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі).
Також правочин може бути посвідчений нотаріально на вимогу будь-якої зі сторін договору (ч. 4 ст. 209 ЦКУ).
Наостанок зазначимо: на жаль, у коментованому листі не вистачає роз’яснень стосовно відповідальності учасників розрахунків за недотримання готівкових обмежень. Ще відколи з’явилася Постанова № 210, ми розглядали ці питання в матеріалі «Як працює обмеження на готівкові розрахунки фізосіб і як його оминути».
На нашу думку, сторона, яка приймає платежі, відповідальності за перевищення 150 тис. грн не несе. До речі, говорячи про 10-тисячне обмеження, раніше на цьому неодноразово акцентував увагу й Нацбанк — див., наприклад, лист НБУ від 08.12.2004 р. № 11-113/4281-12827. НБУ, на жаль, і досі не роз’яснив цей момент.
Сергій ГЛИНЯНИЙ,
бухгалтер-експерт
газети «Інтерактивна бухгалтерія»