с темой "До чого тут міліція, якщо грім теля вбив ?" можно сказать определились - "развёл" Геокадастр, но судимся с ДФСами - а почему, а потому, что мы так привыкли - всё к стрелочнику
вторая не менее душещипательная тема в вопросах платного землепользования - о том как и что платить за неоформленную землю
получили еще одно ВЕРХОВНОЕ судебное разрешение вопроса – платить неправомерно удерживаемый у собственника доход в форме АРЕНДНОЙ платы
[color=red
Что сказал Верховный суд ?![/color]]
[center]П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2017 року м.
Київ
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України[/center] у складі:
головуючого Жайворонок Т.Є.,
суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., -
за участю представника:
Харківської міської ради - Ворожбянова А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Харківської міської ради про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2015 року та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року у справі № 922/207/15 за позовом Харківської міської ради до фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна та стягнення 327 153,60 грн,
[center]в с т а н о в и л а:
[/center]
У грудні 2014 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2, в якому просила повернути в натурі територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте відповідачем майно - земельну ділянку площею 0,0824 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, а також стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради 327 153,60 грн доходів, отриманих відповідачем від використання безпідставно набутої земельної ділянки, у виді несплаченої орендної плати за період із 01 грудня 2011 року по 30 листопада 2014 року.
Позовні вимоги, з посиланням на положення статей 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), обґрунтовано тим, що ФОП ОСОБА_2 є власником нежитлової будівлі літ. «А-1» із літнім майданчиком, які розташовані по АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 11 липня 2000 року № 1218, а земельна ділянка за цією адресою використовується відповідачем для експлуатації та обслуговування зазначеної будівлі за відсутності належним чином оформлених і зареєстрованих речових прав на землю, без внесення плати за цю землю.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 24 березня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради дохід, одержаний від безпідставно набутого майна, у розмірі 327 153,60 грн, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 543,07 грн. У решті позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2015 року, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ФОП ОСОБА_2 доходу, одержаного від безпідставно набутого майна, у розмірі 327 153,60 грн скасовано, у цій частині позовних вимог відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з Харківської міської ради на користь ФОП ОСОБА_2 3 271,54 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
У заяві про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 922/207/15 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), Харківська міська рада, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 22, 1212-1214 ЦК, статей 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК), статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК), просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року, а рішення Господарського суду Харківської області від 24 березня 2015 року залишити в силі.
В обґрунтування заяви надано копію постанови Вищого господарського суду України від 21 липня 2016 року у справі № 922/208/15, в якій, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права при вирішенні спору у подібних правовідносинах.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Харківської міської ради, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що ФОП ОСОБА_2 є власником нежитлової будівлі літ. «А-1» загальною площею 399,9 кв. м по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 липня 2000 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1218.
12 вересня 2014 року Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради встановлено, що земельна ділянка площею 0,0824 га з 11 липня 2000 року використовується ФОП ОСОБА_2 для експлуатації та обслуговування вказаної нежитлової будівлі (з літнім майданчиком) без оформлення документів на право власності/користування цією землею та без державної реєстрації відповідних прав згідно з вимогами статті 125 ЗК.
За повідомленням державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова від 10 жовтня 2014 року № 6937/3/10-34-15-03-38, ОСОБА_2 перебуває на обліку як фізична особа - підприємець, а як платник земельного податку за земельну ділянку по АДРЕСА_1 ця особа на обліку не перебуває.
Харківська міська рада розрахувала, що орендна плата за землю, якою користується ФОП ОСОБА_2, за період з 01 грудня 2011 року по 30 листопада 2014 року становить 327 153,60 грн.
Відповідач у добровільному порядку не сплатив зазначеної суми, що і послужило підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про повернення земельної ділянки як безпідставно набутого майна з посиланням на положення частини четвертої статті 41 Конституції України, статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 16, частини першої статті 181, частини першої статті 316 ЦК мотивовано тим, що недотримання відповідачем порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташовано належний відповідачеві об'єкт нерухомості, не може бути підставою для обмеження та порушення права власності відповідача на цей об'єкт, оскільки будь-яке переміщення зазначеної будівлі є неможливим без її знецінення (знищення) і зміни її призначення, отже користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині позовних вимог є неефективним і фактично не призводить до відновлення його порушених прав.
Задовольняючи позов у частині стягнення доходу, одержаного від безпідставно набутого майна, суд виходив із того, що відповідачем речові права на спірну земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства не оформлені, тому ця земля використовується ним без достатніх правових підстав, отже відповідно до статті 1212 ЦК позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача доходу, розрахованого як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю.
Апеляційний суд, із висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача доходу, одержаного від безпідставно набутого майна, виходив із того, що відсутність зареєстрованих речових прав на землю за відповідачем не свідчить про відсутність достатньої правової підстави для набуття відповідачем земельної ділянки, враховуючи фактичний та юридичний зв'язок земельної ділянки та розташованої на ній належної відповідачеві на праві власності будівлі. Отже, відсутність конкретного правопорушення зі сторони відповідача у виді набуття майна за рахунок потерпілого, виключає обов'язок відповідача з відшкодування доходів від зазначеного майна в порядку статті 1214 ЦК.
Разом із тим у справі, копію постанови в якій надано для порівняння, Вищий господарський суд України, застосувавши до спірних правовідносин положення статей 22, 1166, 1212 ЦК, дійшов висновку про правомірність задоволення позовних вимог про стягнення суми несплаченої орендної плати, а також зауважив, що внаслідок використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів Харківська міська рада фактично була позбавлена права одержати дохід у виді орендної плати, який вона могла би отримати в разі своєчасного укладення договору оренди, що завдало їй шкоди у спірній сумі.
Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.
Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 ЗК.
Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебувала у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
Як вбачається із положень статті 120 ЗК, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.
Водночас за змістом статті 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.
У справі, що розглядається, ФОП ОСОБА_2, набувши право власності на об'єкт нерухомості, розташований на спірній земельній ділянці, належним чином не оформила правовідносин щодо користування земельною ділянкою.
Відповідно до статті 206 ЗК використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 14 Податкового кодексу України (далі - ПК; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
У справі, яка розглядається, Харківська міська рада, звертаючись до суду з відповідним позовом, як на правову підставу своїх вимог послалася на положення статей 1212-1214 ЦК, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення 327 153,60 грн, зауважила, що ця сума є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди за період із 01 грудня 2011 року по 30 листопада 2014 року, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим позивачеві завдано збитки у виді неодержаної орендної плати за землю.
Стаття 1212 ЦК досить широко визначає підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Втім, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 ЦК положення глави 83 ЦК застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим обов'язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових втрат - він зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав). На відміну від зобов'язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за пунктом 4 частини третьої статті 1212 ЦК вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
У справі, що розглядається, суд встановив, що ФОП ОСОБА_2, правомірно володіючи нежитловою будівлею літ. «А-1» загальною площею 399,9 кв. м, розташованою по АДРЕСА_1, користується спірною земельною ділянкою. При цьому відповідач не вчинила дій, спрямованих на оформлення права власності або права на постійне землекористування вказаною ділянкою, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. Отже, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для неї як землекористувача є орендна плата (статті 14.1.72, 14.1.73 ПК).
Таким чином, із часу виникнення права власності на нерухоме майно у ФОП ОСОБА_2 виник й обов'язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку. Цього обов'язку відповідач не виконала, а отже без законних підстав зберігала у себе майно - кошти за оренду землі.
Ураховуючи викладене, помилковим є висновок Вищого господарського суду України про відмову у задоволенні позовних вимог Харківської міської ради про стягнення коштів на підставі статей 1212-1214 ЦК з огляду на те, що спірні правовідносини не регулюються зазначеними нормами права.
Розмір безпідставно збережених коштів відповідача у період із 01 грудня 2011 року по 30 листопада 2014 року було розраховано Харківською міською радою як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
З огляду на викладене позовні вимоги Харківської міської ради про стягнення з ФОП ОСОБА_2 327 153,60 грн ґрунтуються на вимогах закону.
У справі, яка розглядається, Вищий господарський суд України наведених норм чинного законодавства не врахував і безпідставно погодився з помилковим висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Харківської міської ради в цій частині.
Таким чином, подана Харківською міською радою заява підлягає задоволенню, постанова Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2015 року та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року у справі № 922/207/15 - скасуванню, а рішення Господарського суду Харківської області від 24 березня 2015 слід залишити в силі.
Відповідно до частини шостої статті 49 ГПК у разі зміни судового рішення без направлення справи на новий розгляд або ухвалення нового рішення Верховний Суд України змінює і розподіл судових витрат, тому обов'язок зі сплати судового збору покладається на відповідача.
Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 49, 11116 , 11123 , 11124 , 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
[center]п о с т а н о в и л а :
[/center]
Заяву Харківської міської ради задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року у справі № 922/207/15 скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 24 березня 2015 року залишити в силі.
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (код НОМЕР_1) на користь Харківської міської ради (код 04059243) 11 777,53 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги про перегляд судових рішень Вищим господарським судом України та заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 922/207/15.
Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Харківської області.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК.
[center]П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2017 року м.
Київ
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України[/center] у складі:
головуючого Жайворонок Т.Є.,
суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., -
за участю представника:
Харківської міської ради - Ворожбянова А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Харківської міської ради про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2015 року та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року у справі № 922/207/15 за позовом Харківської міської ради до фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна та стягнення 327 153,60 грн,
[center]в с т а н о в и л а:
[/center]
У грудні 2014 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2, в якому просила повернути в натурі територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте відповідачем майно - земельну ділянку площею 0,0824 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, а також стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради 327 153,60 грн доходів, отриманих відповідачем від використання безпідставно набутої земельної ділянки, у виді несплаченої орендної плати за період із 01 грудня 2011 року по 30 листопада 2014 року.
Позовні вимоги, з посиланням на положення статей 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), обґрунтовано тим, що ФОП ОСОБА_2 є власником нежитлової будівлі літ. «А-1» із літнім майданчиком, які розташовані по АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 11 липня 2000 року № 1218, а земельна ділянка за цією адресою використовується відповідачем для експлуатації та обслуговування зазначеної будівлі за відсутності належним чином оформлених і зареєстрованих речових прав на землю, без внесення плати за цю землю.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 24 березня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради дохід, одержаний від безпідставно набутого майна, у розмірі 327 153,60 грн, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 543,07 грн. У решті позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2015 року, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ФОП ОСОБА_2 доходу, одержаного від безпідставно набутого майна, у розмірі 327 153,60 грн скасовано, у цій частині позовних вимог відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з Харківської міської ради на користь ФОП ОСОБА_2 3 271,54 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
У заяві про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 922/207/15 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), Харківська міська рада, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 22, 1212-1214 ЦК, статей 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК), статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК), просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року, а рішення Господарського суду Харківської області від 24 березня 2015 року залишити в силі.
В обґрунтування заяви надано копію постанови Вищого господарського суду України від 21 липня 2016 року у справі № 922/208/15, в якій, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права при вирішенні спору у подібних правовідносинах.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Харківської міської ради, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що ФОП ОСОБА_2 є власником нежитлової будівлі літ. «А-1» загальною площею 399,9 кв. м по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 липня 2000 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1218.
12 вересня 2014 року Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради встановлено, що земельна ділянка площею 0,0824 га з 11 липня 2000 року використовується ФОП ОСОБА_2 для експлуатації та обслуговування вказаної нежитлової будівлі (з літнім майданчиком) без оформлення документів на право власності/користування цією землею та без державної реєстрації відповідних прав згідно з вимогами статті 125 ЗК.
За повідомленням державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова від 10 жовтня 2014 року № 6937/3/10-34-15-03-38, ОСОБА_2 перебуває на обліку як фізична особа - підприємець, а як платник земельного податку за земельну ділянку по АДРЕСА_1 ця особа на обліку не перебуває.
Харківська міська рада розрахувала, що орендна плата за землю, якою користується ФОП ОСОБА_2, за період з 01 грудня 2011 року по 30 листопада 2014 року становить 327 153,60 грн.
Відповідач у добровільному порядку не сплатив зазначеної суми, що і послужило підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про повернення земельної ділянки як безпідставно набутого майна з посиланням на положення частини четвертої статті 41 Конституції України, статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 16, частини першої статті 181, частини першої статті 316 ЦК мотивовано тим, що недотримання відповідачем порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташовано належний відповідачеві об'єкт нерухомості, не може бути підставою для обмеження та порушення права власності відповідача на цей об'єкт, оскільки будь-яке переміщення зазначеної будівлі є неможливим без її знецінення (знищення) і зміни її призначення, отже користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині позовних вимог є неефективним і фактично не призводить до відновлення його порушених прав.
Задовольняючи позов у частині стягнення доходу, одержаного від безпідставно набутого майна, суд виходив із того, що відповідачем речові права на спірну земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства не оформлені, тому ця земля використовується ним без достатніх правових підстав, отже відповідно до статті 1212 ЦК позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача доходу, розрахованого як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю.
Апеляційний суд, із висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача доходу, одержаного від безпідставно набутого майна, виходив із того, що відсутність зареєстрованих речових прав на землю за відповідачем не свідчить про відсутність достатньої правової підстави для набуття відповідачем земельної ділянки, враховуючи фактичний та юридичний зв'язок земельної ділянки та розташованої на ній належної відповідачеві на праві власності будівлі. Отже, відсутність конкретного правопорушення зі сторони відповідача у виді набуття майна за рахунок потерпілого, виключає обов'язок відповідача з відшкодування доходів від зазначеного майна в порядку статті 1214 ЦК.
Разом із тим у справі, копію постанови в якій надано для порівняння, Вищий господарський суд України, застосувавши до спірних правовідносин положення статей 22, 1166, 1212 ЦК, дійшов висновку про правомірність задоволення позовних вимог про стягнення суми несплаченої орендної плати, а також зауважив, що внаслідок використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів Харківська міська рада фактично була позбавлена права одержати дохід у виді орендної плати, який вона могла би отримати в разі своєчасного укладення договору оренди, що завдало їй шкоди у спірній сумі.
Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.
Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 ЗК.
Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебувала у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
Як вбачається із положень статті 120 ЗК, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.
Водночас за змістом статті 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.
У справі, що розглядається, ФОП ОСОБА_2, набувши право власності на об'єкт нерухомості, розташований на спірній земельній ділянці, належним чином не оформила правовідносин щодо користування земельною ділянкою.
Відповідно до статті 206 ЗК використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 14 Податкового кодексу України (далі - ПК; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
У справі, яка розглядається, Харківська міська рада, звертаючись до суду з відповідним позовом, як на правову підставу своїх вимог послалася на положення статей 1212-1214 ЦК, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення 327 153,60 грн, зауважила, що ця сума є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди за період із 01 грудня 2011 року по 30 листопада 2014 року, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим позивачеві завдано збитки у виді неодержаної орендної плати за землю.
Стаття 1212 ЦК досить широко визначає підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Втім, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 ЦК положення глави 83 ЦК застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим обов'язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових втрат - він зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав). На відміну від зобов'язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за пунктом 4 частини третьої статті 1212 ЦК вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
У справі, що розглядається, суд встановив, що ФОП ОСОБА_2, правомірно володіючи нежитловою будівлею літ. «А-1» загальною площею 399,9 кв. м, розташованою по АДРЕСА_1, користується спірною земельною ділянкою. При цьому відповідач не вчинила дій, спрямованих на оформлення права власності або права на постійне землекористування вказаною ділянкою, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. Отже, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для неї як землекористувача є орендна плата (статті 14.1.72, 14.1.73 ПК).
Таким чином, із часу виникнення права власності на нерухоме майно у ФОП ОСОБА_2 виник й обов'язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку. Цього обов'язку відповідач не виконала, а отже без законних підстав зберігала у себе майно - кошти за оренду землі.
Ураховуючи викладене, помилковим є висновок Вищого господарського суду України про відмову у задоволенні позовних вимог Харківської міської ради про стягнення коштів на підставі статей 1212-1214 ЦК з огляду на те, що спірні правовідносини не регулюються зазначеними нормами права.
Розмір безпідставно збережених коштів відповідача у період із 01 грудня 2011 року по 30 листопада 2014 року було розраховано Харківською міською радою як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
З огляду на викладене позовні вимоги Харківської міської ради про стягнення з ФОП ОСОБА_2 327 153,60 грн ґрунтуються на вимогах закону.
У справі, яка розглядається, Вищий господарський суд України наведених норм чинного законодавства не врахував і безпідставно погодився з помилковим висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Харківської міської ради в цій частині.
Таким чином, подана Харківською міською радою заява підлягає задоволенню, постанова Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2015 року та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року у справі № 922/207/15 - скасуванню, а рішення Господарського суду Харківської області від 24 березня 2015 слід залишити в силі.
Відповідно до частини шостої статті 49 ГПК у разі зміни судового рішення без направлення справи на новий розгляд або ухвалення нового рішення Верховний Суд України змінює і розподіл судових витрат, тому обов'язок зі сплати судового збору покладається на відповідача.
Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 49, 11116 , 11123 , 11124 , 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
[center]п о с т а н о в и л а :
[/center]
Заяву Харківської міської ради задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року у справі № 922/207/15 скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 24 березня 2015 року залишити в силі.
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (код НОМЕР_1) на користь Харківської міської ради (код 04059243) 11 777,53 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги про перегляд судових рішень Вищим господарським судом України та заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 922/207/15.
Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Харківської області.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК.
итог – готовимся уплатить арендную плату за все неоформленные земельные участки начиная с даты приобретения недвижимого имущества #g_haha# #g_haha# #g_haha#
С уважением
912 546
