И собственно говоря решение суда по этому вопросу
Постанова 804/1241/13-а
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 квітня 2013 р. справа № 804/1241/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Чорної В.В.
при секретарі судового засідання Молчановій В.В.
за участі представників сторін:
позивача Томіна В.В., Сидорчук І.С.,
Атрошенко В.М., Балашової О.В.
відповідача Чернети В.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альматея ойл» про стягнення грошового зобов'язання у вигляді позитивної курсової різниці за імпортними контрактами № 2/11-1 від 11.02.2011 р., № 3/11-1 від 03.03.2011 р., -
ВЫВОД с решения :
" Крім того, згідно п.п. 153.1.3, п.п. 153.1.4 п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України, визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку. У разі здійснення операцій з продажу іноземної валюти та банківських металів до складу доходів або витрат платника податку відповідно включається позитивна або від'ємна різниця між доходом від продажу та балансовою вартістю такої валюти, металів. У разі придбання іноземної валюти до складу відповідно витрат або доходів звітного періоду включається позитивна або від'ємна різниця між курсом іноземної валюти до гривні, за яким придбавається іноземна валюта, та курсом, за яким визначається балансова вартість такої валюти."
"суд погоджується з доводами відповідача про те, що він не є «суб'єктом ринку» в розумінні п. 7 розділу III Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, у якого виникає обов'язок перерахування позитивної курсової різниці до державного бюджету України, що узгоджується також з положеннями ст. 3 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» щодо продажу валюти виключно уповноваженим банком."
Переоценки валюты на конец квартала
-
Ольга24
- Высший разум
- Повідомлень: 715
- З нами з: 05 квітня 2012, 03:23
- Дякував (ла): 270 разів
- Подякували: 349 разів
Новое разъяснение от 11.07.2014 :
Позитивні курсові різниці до Держбюджету: хто сплачує та в яких випадках
(коментар до листа НБУ від 26.03.2014 р. № 29-207/12713)
Суть проблеми. Нацбанк має право встановлювати строк, протягом якого куплена резидентом на міжбанківському валютному ринку України інвалюта для забезпечення виконання зобов’язань перед нерезидентом має бути використана за призначенням, і порядок її продажу в разі недотримання резидентом цього строку. У разі порушення резидентами цих строків придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. Водночас позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щокварталу направляється до Державного бюджету України, а негативна — відноситься до результатів господарської діяльності резидента (ст.ст. 3, 5 Закону № 185).
Позиція НБУ. Резиденти України перераховують позитивну курсову різницю, що виникла у випадку продажу іноземної валюти, поверненої нерезидентом, до Державного бюджету України. Ані Законом № 185, ані іншими законодавчими актами України на уповноважені банки не покладено обов’язку щодо здійснення такого перерахування без доручення клієнта.
Позиція редакції. Із такою позицією НБУ важко погодитися. Адже чинним законодавством не передбачено обов’язку суб’єкта господарювання сплачувати до Держбюджету позитивну курсову різницю. Пояснімо.
Норми Закону № 185 говорять лише про обов’язковий продаж інвалюти під час порушення встановлених строків, а не при поверненні інвалюти від нерезидента. Останню операцію нормативно закріплює тільки п. 7 р. ІІІ Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління НБУ від 10.08.2005 р. № 281 (далі — Положення № 281).
Дослівно ця норма звучить так:
«Суб’єкт ринку зобов’язаний продати без доручення клієнта-резидента не пізніше ніж на наступний робочий день після дня зарахування на розподільчий рахунок повернені на адресу резидента у зв’язку з тим, що взаємні зобов’язання частково або повністю не виконані, кошти в іноземній валюті, які були куплені та перераховані на користь нерезидента. Позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щокварталу перераховується до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься до результатів господарської діяльності резидента».
Згідно з термінологією Положення № 281, суб’єктами ринку є уповноважені банки, уповноважені фінансові установи (абз. 18 п. 4 р. І Положення № 281). Тобто саме банк повинен продати без доручення клієнта інвалюту, а хто повинен перерахувати курсову різницю — не зазначено.
Не уточнено це питання і в інших нормативних документах. І хоча Нацбанк зазначив у коментованому листі, що на уповноважені банки не покладено обов’язок щодо здійснення такого перерахування без доручення клієнта, слід підкреслити, що цього обов’язку не покладено й на резидента — суб’єкта господарювання. Інакше кажучи, маємо замкнуте коло: позитивна курсова різниця має бути перерахована, але як це зробити — не встановлено. Банк не має права, а клієнт — не зобов’язаний.
Водночас податківці (а саме вони уповноважені штрафувати за порушення валютного законодавства) із цього приводу наголошують, що «позитивна курсова різниця, що може виникнути, повинна перераховуватися резидентами на код бюджетної класифікації 21081000 «Пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за невиконання зобов’язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства» (див. консультацію в системі «ЗІР», підкатегорія 114.10).
Контролери тут також зазначають, що «за порушення вимог, передбачених статтею 5 Закону № 185, до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності можуть бути застосовані санкції, передбачені статтею 37 Закону України 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність».
Тим не менше, штрафувати за порушення ст. 5 Закону № 185 не зовсім коректно. Адже в цій статті йдеться ЛИШЕ про перерахування позитивної курсової різниці, яка виникла при продажі інвалюти у зв’язку із порушенням строків використання купленої інвалюти. У нашому випадку куплена інвалюта була використана за призначенням і в строки перерахована нерезиденту. А через те, що зобов’язання не були виконані (частково були виконані), така інвалюта повертається на рахунок резидента й продається, як того вимагає п. 7 р. ІІІ Положення № 281. Отже, порушення строків, про які говорить ст. 5 Закону № 185, тут немає.
А тому постає запитання: наскільки правомірним є притягнення до відповідальності суб’єкта господарювання за неперерахування позитивної курсової різниці до Держбюджету в такому випадку?
Відповідь на це запитання дав Вищий адмінсуд України у своїй ухвалі від 12.05.2014 р. у справі № 804/13407/13-а (№ К/800/6191/14):
«перерахування позитивної курсової різниці на користь державного бюджету України належить до компетенції суб’єктів ринків, якими є комерційні банки та уповноважені фінансові установи. Водночас обов’язок підприємства-резидента здійснювати перерахування до бюджету зазначеної курсової різниці жодною нормою законодавства не передбачено, тому відповідальності за таке неперерахування курсової різниці від продажу іноземної валюти чинним законодавством також не передбачено, що взагалі виключає можливість застосування до позивача будь-яких санкцій».
Отож, оскільки в цій ситуації питання перерахування курсової різниці до Держбюджету законодавчо чітко не врегульоване, вважаємо, що підприємство вправі не сплачувати таку курсову різницю. У разі ж виникнення певних розбіжностей думок із контролерами, для законодавчого врегулювання рекомендуємо апелювати до зазначеного судового рішення (тим більше, що це рішення вищої інстанції).
Ірина ЛІТВІНЧУК,
бухгалтер-експерт
газети «Інтерактивна бухгалтерія»
Позитивні курсові різниці до Держбюджету: хто сплачує та в яких випадках
(коментар до листа НБУ від 26.03.2014 р. № 29-207/12713)
Суть проблеми. Нацбанк має право встановлювати строк, протягом якого куплена резидентом на міжбанківському валютному ринку України інвалюта для забезпечення виконання зобов’язань перед нерезидентом має бути використана за призначенням, і порядок її продажу в разі недотримання резидентом цього строку. У разі порушення резидентами цих строків придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. Водночас позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щокварталу направляється до Державного бюджету України, а негативна — відноситься до результатів господарської діяльності резидента (ст.ст. 3, 5 Закону № 185).
Позиція НБУ. Резиденти України перераховують позитивну курсову різницю, що виникла у випадку продажу іноземної валюти, поверненої нерезидентом, до Державного бюджету України. Ані Законом № 185, ані іншими законодавчими актами України на уповноважені банки не покладено обов’язку щодо здійснення такого перерахування без доручення клієнта.
Позиція редакції. Із такою позицією НБУ важко погодитися. Адже чинним законодавством не передбачено обов’язку суб’єкта господарювання сплачувати до Держбюджету позитивну курсову різницю. Пояснімо.
Норми Закону № 185 говорять лише про обов’язковий продаж інвалюти під час порушення встановлених строків, а не при поверненні інвалюти від нерезидента. Останню операцію нормативно закріплює тільки п. 7 р. ІІІ Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління НБУ від 10.08.2005 р. № 281 (далі — Положення № 281).
Дослівно ця норма звучить так:
«Суб’єкт ринку зобов’язаний продати без доручення клієнта-резидента не пізніше ніж на наступний робочий день після дня зарахування на розподільчий рахунок повернені на адресу резидента у зв’язку з тим, що взаємні зобов’язання частково або повністю не виконані, кошти в іноземній валюті, які були куплені та перераховані на користь нерезидента. Позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щокварталу перераховується до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься до результатів господарської діяльності резидента».
Згідно з термінологією Положення № 281, суб’єктами ринку є уповноважені банки, уповноважені фінансові установи (абз. 18 п. 4 р. І Положення № 281). Тобто саме банк повинен продати без доручення клієнта інвалюту, а хто повинен перерахувати курсову різницю — не зазначено.
Не уточнено це питання і в інших нормативних документах. І хоча Нацбанк зазначив у коментованому листі, що на уповноважені банки не покладено обов’язок щодо здійснення такого перерахування без доручення клієнта, слід підкреслити, що цього обов’язку не покладено й на резидента — суб’єкта господарювання. Інакше кажучи, маємо замкнуте коло: позитивна курсова різниця має бути перерахована, але як це зробити — не встановлено. Банк не має права, а клієнт — не зобов’язаний.
Водночас податківці (а саме вони уповноважені штрафувати за порушення валютного законодавства) із цього приводу наголошують, що «позитивна курсова різниця, що може виникнути, повинна перераховуватися резидентами на код бюджетної класифікації 21081000 «Пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за невиконання зобов’язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства» (див. консультацію в системі «ЗІР», підкатегорія 114.10).
Контролери тут також зазначають, що «за порушення вимог, передбачених статтею 5 Закону № 185, до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності можуть бути застосовані санкції, передбачені статтею 37 Закону України 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність».
Тим не менше, штрафувати за порушення ст. 5 Закону № 185 не зовсім коректно. Адже в цій статті йдеться ЛИШЕ про перерахування позитивної курсової різниці, яка виникла при продажі інвалюти у зв’язку із порушенням строків використання купленої інвалюти. У нашому випадку куплена інвалюта була використана за призначенням і в строки перерахована нерезиденту. А через те, що зобов’язання не були виконані (частково були виконані), така інвалюта повертається на рахунок резидента й продається, як того вимагає п. 7 р. ІІІ Положення № 281. Отже, порушення строків, про які говорить ст. 5 Закону № 185, тут немає.
А тому постає запитання: наскільки правомірним є притягнення до відповідальності суб’єкта господарювання за неперерахування позитивної курсової різниці до Держбюджету в такому випадку?
Відповідь на це запитання дав Вищий адмінсуд України у своїй ухвалі від 12.05.2014 р. у справі № 804/13407/13-а (№ К/800/6191/14):
«перерахування позитивної курсової різниці на користь державного бюджету України належить до компетенції суб’єктів ринків, якими є комерційні банки та уповноважені фінансові установи. Водночас обов’язок підприємства-резидента здійснювати перерахування до бюджету зазначеної курсової різниці жодною нормою законодавства не передбачено, тому відповідальності за таке неперерахування курсової різниці від продажу іноземної валюти чинним законодавством також не передбачено, що взагалі виключає можливість застосування до позивача будь-яких санкцій».
Отож, оскільки в цій ситуації питання перерахування курсової різниці до Держбюджету законодавчо чітко не врегульоване, вважаємо, що підприємство вправі не сплачувати таку курсову різницю. У разі ж виникнення певних розбіжностей думок із контролерами, для законодавчого врегулювання рекомендуємо апелювати до зазначеного судового рішення (тим більше, що це рішення вищої інстанції).
Ірина ЛІТВІНЧУК,
бухгалтер-експерт
газети «Інтерактивна бухгалтерія»
Добрый день.
А подскажите пожалуйста как считать курсовую разницу по дебиторской задолженности? Плиииззз.
А подскажите пожалуйста как считать курсовую разницу по дебиторской задолженности? Плиииззз.