Ваши любимые стихотворения.....

[Алиса в тумане]

[center]Я обидчивая и колючая,
Как крапива я, очень жгучая,
Потаённая, недоверчива,
Чуть наивная, опрометчива,
Очень резкая, нелюдимая,
Не контактная и спесивая,
И на стерву снаружи похожая,
А внутри - я малышка хорошая,
Но не нужно меня препарировать,
Я на Вас не хочу... реагировать!!!
[/center]

[juliagid]

У чистім полі, в полі на роздоллі,
де колосочки проти сонця жмуряться,
Вернигора, Вернивода й Вернидуб —
три велетні — зібралися та й журяться.

— Ми велетні, ми велетні, ми велетні.
Ми телепні, ми телепні, ми телепні!

І сила ж є, і серце не мізерне,
і сто віків ні вмерти, ні заснути,—
все вернем, вернем, вернем, вернем!
А вже пора було й перевернути.

Ліна Костенко

[juliagid]

Любі хлопчики мої! Я бабуся з Канева.
Я торгую на базарі на метро Лук' янівка.
Я туди возила мед, огірки та сало,
Тільки ви мою торбинку на асфальт кидали.

А моїй сусідці Галі, що торгує хріном,
Трохи руку не зламав "захисник" країни.
Перекинули цеберки дідові Панасу.
І кому старий нашкодив яблуневим квасом?
Ми кричали: «Та не бийте, хлопчики хороші!
У нас пенсія мала. А це ж якісь гроші.
Я на смерть собі складаю в металевій скриньці…
Ми – нещасні старі люди, ЦЕ НЕ МИ злочинці!»

Але ви не чули нас, били та ламали!
І з базару, як бандитів дубинками гнали!
А я бігла до метро, аж летіло пір'я
Й посилала матюки до самого Межгір'я!

А недавно прибула десь о сьомій ранку,
Привезла картоплю, сало, перець та сметанку.
Придивилась - вас нема. Куди ви пропали?
Невже можна селянам продавати сало?

Невже совість прокинулась у хлопців з погонами
І пішли бандитів бити цілими загонами! ?
І давай я викладати молоко, сметану…
А тоді як схаменусь - та ви ж на Майдані! Де стоять мої сини, дочки та онуки.
А ви стріляєте їм в очі та крутите руки.
Я мерщій закрила банку, біжу на зупинку,
За собою волочу чималу торбинку!

Через сходинки скоріш, як Бубка стрибаю.
І на чому світ стоїть - міліцію лаю.
Щоб почули ви мене й послухали жінку –
Ви сьогодні НЕ НА ТИХ підняли дубинку!

Схаменіться! Благаю, звичайна баба Ніна!
Та за мною, любі хлопці, уся Україна.
Запрошую на Майдан, почастую сиром,
Ну а потім, мої діти, ідіть собі с миром!

Та невже чекаєте на старих знайомих?
Ось кульгенький дід Панас вирушає с дому!
І хоча в старого діда немає рушниці,
Все одно погоне вас, як колись гнав німців!
Cкоро прийдуть баба Векла, Гнатович, Петрівна!
Ми зберемо всіх старих зі сходу до Рівна!
Ті, хто людям посилав у обличчя кулі,
Отримає від нас величезну дулю!

І тепер ми захищаєм не мед і квасолю!
Ми заради онуків, за їх кращу долю!
… І несоромно вам, хлопці, що ми, старі люди,
На колінах вас благаємо вбивцями не бути?


Автор Тетяна Малахова

[Irina777]

Евгений Евтушенко о событиях в Украине...

«Государство, будь человеком!»

Ненька предков моих – Украина,

во Днепре окрестившая Русь,

неужели ты будешь руина?

Я боюсь за тебя и молюсь.

Невидимками на Майдане

Вместе – Пушкин, Брюллов, мы стоим.

Здесь прижались к народу мы втайне

как давно и навеки к своим.

И трагическая эпопея,

словно призрак гражданской войны

эта киевская Помпея,

где все стали друг другу «воны».

Здесь идут, как на стенку стенка,

брат на брата, а сын на отца.

Вы, Шевченко и Лина Костенко,

помирите их всех до конца!

Что за ненависть, что за ярость

и с одной, и с другой стороны!

Разве мало вам Бабьего Яра,

и вам надо друг с другом войны?

Ты еще расцветешь, Украина,

расцелуешь земли своей ком.

Как родных, ты обнимешь раввина

с православным священником.

Государство, будь человеком!

Примири всех других, а не мсти.

Над амбициями, над веком,

встань, и всем, вместе с Юлей, прости.

Всем Европой нам стать удастся.

Это на небесах решено.

Но задумайся, государство –

а ты разве ни в чем не грешно?

[Работница]

Эдуард Асадов
Я могу тебя очень ждать
Я могу тебя очень ждать,
Долго-долго и верно-верно,
И ночами могу не спать
Год, и два, и всю жизнь, наверно!

Пусть листочки календаря
Облетят, как листва у сада,
Только знать бы, что все не зря,
Что тебе это вправду надо!

Я могу за тобой идти
По чащобам и перелазам,
По пескам, без дорог почти,
По горам, по любому пути,
Где и черт не бывал ни разу!

Все пройду, никого не коря,
Одолею любые тревоги,
Только знать бы, что все не зря,
Что потом не предашь в дороге.

Я могу для тебя отдать
Все, что есть у меня и будет.
Я могу за тебя принять
Горечь злейших на свете судеб.

Буду счастьем считать, даря
Целый мир тебе ежечасно.
Только знать бы, что все не зря,
Что люблю тебя не напрасно!

[ArinaArina]

Седой усталый доктор, анализ изучая,
не говорит ни слова, лишь головой качает....
И приговор озвучен:" У Вас почти нет шансов....
Поймите, что природа здесь не дает авансов".
Как льдинки, разлетелись слова по кабинету,
рассыпались как бисер и в миг пропали где-то....
И было тихо-тихо....А что еще добавить?
Она не станет мамой....И это не исправить.
Седой усталый доктор проводит до порога:
"Вы милая, не плачьте, надейтесь Вы на БОГА".
И взгляд ее, как пламя:"Трудна моя дорога....
Не сомневайтесь, доктор....Дойду Я и до БОГА"....
Она дошла до БОГА, она дошла до цели,
И крикнула так громко, что птицы разлетелись:
"Перенесла я с честью ТВОИ все испытанья....
О ГОСПОДИ, Исполни Одно Мое Желанье!!!!
Кричала она долго......И наконец ответом
стал нестерпимо яркий и белый лучик света:
"Я знаю, что ты хочешь, о чем давно мечтаешь.
Я дам тебе ребенка......Ты своего узнаешь?"

Десятки ребятишек вокруг нее кружились,
смеялись, улыбались, на руки к ней садились.
Вдруг сердце задрожало.....Остановилось сразу....
И на нее смотрели два детских синих глаза....
И это было Чудом и настоящей сказкой,
когда она гуляла по городу с коляской...
А в воздухе кружился, как белый лепесточек,
ненужный и забытый с анализом листочек...

[ar4ik]

Арина, спасибо. На прошлой неделе кума сестры усыновила мальчишку, читала Ваш стих и плакала, вот это- сама жизнь, остальное всё- такая мелочь.

[Лапа]

#cray# #cray#

[Лилия-НИКА]

А говорят, что лебеди лишь парами,
И есть черта не свойственна для птиц,
Когда один, устав, на землю падает,
Сложив крыло второй несется вниз.
А говорят, собак из развлечения спускают на волчицу и волчат,
И против стаи, в одиночку серая
Встает, закрыв спиной своих щенят.
Бывает дочка... задыхаясь при смерти
Чуть слышно шепчет: "Мамочка люблю..."
И мать без слов... По матерински... искренне...
За жизнь чужую отдает свою.
Бывает, не смотря на расстояния,
На зло ветрам, всем бедам вопреки...
Живет любовь...без слов и без признания...
В сердцах... глазах... касании руки...

[Елена1504]

Оригинал
В літо тисяча шістсоте,
В літо теє Боже,
Прийшла грамота Ахмета
В наше Запорожжє:

«Я, султан, син Магомета,
Внук Бога їдного,
Брат Місяця-перекроя
І Сонця самого,

Лицар сильний і могучий,
Краль над королями.
Воєвода всього світу
І цар над царями,

Цар столиці Цареграду
І цар Македону,
Греків, сербів, молдаванів
І цар Вавилону,

Цар Подолі, і Галича,
І славного Криму,
Цар Єгипту, і Ораби,
І цар Русалиму,

Сторож гробу в Русалимі
І вашого Бога…
Християн усіх на світі
Смуток і підмога,—

Кажу вам, усім козакам,
Мені передатись,
А як ні— добра від мене
Вам не сподіватись!»

Того ж літа запорожці
Грамоту читали
І до вражого Ахмета
От що написали:

«Ти, султане, чортів сину,
Люципера брате,
Внуку гаспида самого
І чорте рогатий!

Стравнику ти цареградський,
Пивнику макдонський,
Свине грецька й молдаванська,
Ковалю вавлонський!

Кате сербів і Подолі,
Папуго ти кримська,
Єгипетський ти свинарю,
Сово русалимська!

Ти погана свинячая
Морда, не підмога,
І дурень ти, а не сторож
У нашого Бога.

Не годен ти нас, хрещених,
І десь цілувати,
А не то, щоб Запорожжя
Під собою мати!

Ми землею і водою
Будем воюватись,
І тебе нам, бісів сину,
Нічого боятись!

Так тобі ми відвічаєм,
А року не знаєм,
Бо ми ваших календарів
В Січі не тримаєм.

Місяць наш тепер на небі,
День той самий, що у вас.
За сим словом, вражі турки,
Поцілуйте в жопу нас!»