Применение отдельных норм Указа Президента Украины от 03.07.98 г. №727/98 «Об упрощенной системе налогообложения, учета и отчетности» (в редакции Указа от 28.06.99 г. №746/99)

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА
   
   ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ
   
   від 24.10.2001 р. N 1-221/6346
   
   Щодо застосування окремих норм Указу Президента України від 03.07.98 р. N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності" (у редакції Указу від 28.06.99 р. N 746/99)

   
   Указом Президента України від 3 липня 1998 року N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" на Кабінет Міністрів України покладено надання роз'яснень щодо цього Указу.
   
   Вивчення практики застосування норм Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності" показало, що в цілому норми цього Указу застосовуються правильно. Разом з тим мають місце випадки неправильного застосування норм цього Указу.
   
   З метою однакового і правильного застосування норм Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" у порядку інформації Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва вважає за необхідне повідомити наступне.
   
   Відповідно до статті 11 Закону України від 19.10.2000 р. N 2063-III "Про державну підтримку малого підприємництва" спрощена система може застосовуватися для суб'єктів малого підприємництва в порядку, установленому законодавством України.
   
   Таким законодавчим документом, яким установлена спрощена система оподаткування, є Указ Президента України від 03.07.98 р. N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (у редакції Указу від 28.06.99 р. N 746/99).
   
   Держпідприємництва вважає, що немає протиріччя між Законом України від 19.10.2000 р. N 2063-III "Про державну підтримку малого підприємництва" та Указом Президента України від 03.07.98 р. N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (у редакції Указу від 28.06.99 р. N 746/99).
   
   Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, обсяг виручки яких за рік перевищує 1 млн. грн., та фізичні особи, обсяг виручки яких за рік перевищує 500 тис. грн., не мають правових підстав для сплати єдиного податку.
   
   Статтею 1 Указу Президента України N 746 установлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва:
   
   - фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;
   
   - юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.
   
   Середньооблікова чисельність працюючих для суб'єктів малого підприємництва визначається за методикою, затвердженою органами статистики, з урахуванням усіх його працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.
   
   Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
   
   Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.
   
   У разі здійснення операції з продажу основних фондів виручкою від реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу.
   
   Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 р. N 507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 03.07.98 р. N 727" у статті 1 під словом "рік" розуміється календарний рік.
   
   Згідно з пунктом 1.31 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у редакції Закону України від 22.05.97 р. N 283/97-ВР, зі змінами і доповненнями, продажем товарів вважаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
   
   Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових актів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.
   
   Продажем результатів робіт (послуг) вважаються будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими, ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів і робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності.
   
   Щодо включення до виручки від реалізації позареалізаційних доходів, то такі доходи не підпадають під визначення терміну "виручка з продажу", наведене в Указі.
   
   Отже, суб'єкти малого підприємництва для обкладення єдиним податком не повинні враховувати суми позареалізаційних доходів.
   
   Таким чином, суб'єкти малого підприємництва для обкладення єдиним податком повинні враховувати тільки надходження від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), основних фондів та виручки від іншої реалізації.
   
   Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку згідно з договором, який передбачає повернення таких коштів.
   
   Відповідно до підпункту 4.1.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до валових доходів включаються суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.
   
   Поворотна фінансова допомога не значиться у зазначеному пункті Закону, в інших пунктах її теж немає.
   
   Поворотна фінансова допомога надається одним підприємством іншому не у власність, а в користування і підлягає поверненню.
   
   Таким чином, поворотна фінансова допомога не може вважатися доходом і включатися до складу валового доходу та обкладатись єдиним податком.
   
   Статтею 1 Указу N 746 визначено, що спрощена система оподаткування у вигляді сплати єдиного податку вводиться для таких суб'єктів малого підприємництва:
   
   - фізичних осіб, які проводять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.;
   
   - юридичних осіб будь-якої організаційно-правової форми і форми власності, у яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 чоловік і обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. грн.
   
   Однак, є ще й інші обмеження.
   
   Відповідно до статті 7 Указу Президента N 746 його дія не поширюється на довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи. Крім того, не може перейти на сплату єдиного податку підприємство, у статутному фонді якого частка, що належить юридичній особі, яка не відноситься до суб'єктів малого підприємництва, перевищує 25 відсотків.
   
   Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними і тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами, також не можуть перейти на сплату єдиного податку.
   
   Відповідно до положень Указу Президента N 746 виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
   
   Згідно з вимогами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року N 193, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2000 року за N 515/4736, статті доходів, витрат та руху грошових коштів підлягають перерахунку за валютним курсом на дату здійснення операцій.
   
   Таким чином, валютні кошти, які надходять на валютний рахунок або в касу підприємства, перераховуються у гривні за офіційним курсом НБУ на дату надходження і включаються в об'єкт обкладення єдиним податком.
   
   Якщо з ряду причин продукція не була відвантажена і на вимогу замовника йому була повернена сума передоплати, то її слід виключити з виручки (валового доходу) від реалізації (товарів, робіт, послуг).
   
   Якщо податок на додану вартість і податок на прибуток уже сплачено до переходу на спрощену систему оподаткування за правилами "першої події" (п. 7.3 Закону України від 03.04.97 р. N 168/97-ВР, п. 11.2, 11.3 Закону України від 22.05.97 р. N 283/97-ВР), то обкладення єдиним податком коштів, одержаних за товари (роботи, послуги), відвантажені покупцеві під час перебування на загальній системі оподаткування, не повинне здійснюватися.
   
   Відповідно до статті 1 Указу Президента N 746 виручкою від реалізації основних фондів вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу. Податкове зобов'язання перед бюджетом виникає після зарахування виручки від реалізації основних фондів на розрахунковий рахунок підприємства або в його касу.
   
   Якщо ж така виручка буде надходити частинами, то й податкове зобов'язання виникатиме частинами виходячи із суми, що надійшла.
   
   При від'ємній різниці між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю об'єкт обкладення єдиним податком буде відсутній.
   
   2. Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
   
   Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб установлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
   
   У разі коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.
   
   У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.
   
   Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.
   
   Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20-го числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
   
   Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:
   
   - до місцевого бюджету - 43 відсотки;
   
   - до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;
   
   - на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.
   
   Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
   
   Абзац 4 пункту 2 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.10.99 р. N 599, не відповідає вимогам статті 2 Указу Президента України від 28.06.99 р. N 746 "Про внесення змін до Указу Президента України від 03.07.98 р. N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва".
   
   Держпідприємництва вважає, що згідно зі статтею 2 Указу Президента України N 746/99 суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа повинна сплачувати єдиний податок щомісяця не пізніше 20-го числа наступного місяця, тобто до 20-го числа другого, третього і до 20-го числа місяця, що настає за звітним кварталом.
   
   Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування та обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття як з власних доходів підприємця і членів його сім'ї, так і із заробітної плати найманих працівників.
   
   Юридичні особи - платники єдиного податку незважаючи на те, що вони не є платниками зборів (внесків) до Пенсійного фонду і Державного фонду сприяння зайнятості населення, зобов'язані утримувати такі збори з найманих працівників. Наймані працівники підприємств продовжують залишатися платниками таких зборів. Сума заробітної плати включається до сукупного доходу працівника і є об'єктом для утримань збору на обов'язкове державне пенсійне страхування (за ставкою 1 % (2 %), обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття (за ставкою 0,5 %).
   
   З 22.02.2001 р. утратив чинність Закон України від 26.06.97 р. N 402/97-ВР "Про збір на обов'язкове соціальне страхування". Його "спадкоємцем" став Закон України від 18.01.2001 р. N 2240-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і затратами, зумовленими народженням і похованням".
   
   З 01.01.2001 р. набрав чинності Закон України від 02.03.2000 р. N 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
   
   Таким чином, 01.01.2001 р. набрав чинності Закон N 1533-III та 22.02.2001 р. набрав чинності Закон N 2240-III.
   
   Незважаючи на те, що порядок обчислення, а також ставки відрізняються від тих, які існували раніше, ці внески є правонаступниками зборів, що діяли раніше: збору до Фонду соціального страхування і збору до Фонду сприяння зайнятості населення.
   
   Тому, як і раніше, суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, не є платниками страхових внесків.
   
   Статтею 6 Указу N 746 визначено, що фізична особа - суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб.
   
   Наймані працівники не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
   
   Отже, звільняється від сплати прибуткового податку тільки підприємець із власних доходів, отриманих від здійснення підприємницької діяльності.
   
   Відповідно до пункту 1 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом ДПА України від 29.10.99 р. N 599, фізичні особи - платники єдиного податку не звільняються від обов'язку нарахування, утримання та перерахування до бюджету прибуткового податку з громадян з доходів, які виплачуються найманим працівникам, включаючи членів сім'ї, та подання відомостей про виплачені їм доходи до органів державної податкової служби.
   
   У листі від 28.02.2000 р. N 58/2/17-0514 ДПА України зазначає, що особи, які перебувають з платником єдиного податку в трудових відносинах, отримують від нього відповідну винагороду за виконану роботу, у тому числі у вигляді заробітної плати, а не дохід від здійснення підприємницької діяльності.
   
   Таким чином, з найманих працівників прибутковий податок слід утримувати і перераховувати до бюджету.
   
   3. Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:
   
   - 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість";
   
   - 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
   
   Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20-го числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
   
   Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:
   
   - до Державного бюджету України - 20 відсотків;
   
   - до місцевого бюджету - 23 відсотки;
   
   - до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;
   
   - на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.
   
   Платники єдиного податку - юридичні особи ведуть податковий облік за тими податками, платниками яких вони є згідно із цим Указом.
   
   В Указі визначена база оподаткування як "сума виручки від реалізації (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору". З метою недопущення подвійного оподаткування виручку від реалізації (товарів, робіт, послуг) необхідно зменшувати і на суму ПДВ.
   
   За агентськими договорами, договорами комісії та іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають переходу права власності об'єктом оподаткування, є сума комісійної винагороди, тобто плата за здійснення операцій з продажу агентських та комісійних послуг.
   
   4. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.
   
   Форма та порядок видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку встановлюються Державною податковою адміністрацією України і є єдиними на всій території України.
   
   Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації. Суб'єкт малого підприємництва - юридична особа обов'язково зазначає, яку ставку єдиного податку ним обрано.
   
   Заява подається не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів за попередній звітний (податковий) період.
   Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік.
   
   Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом десяти робочих днів видати безоплатно свідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмову мотивовану відмову.
   
   Відмову від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності і повернення до раніше встановленої системи оподаткування суб'єкти малого підприємництва можуть здійснювати з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) у разі подання відповідної заяви до органів державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).
   
   Форма Книги обліку доходів та витрат, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього Указу, і порядок її ведення суб'єктами малого підприємництва, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, установлюються Державною податковою адміністрацією України.
   
   За результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи подають до органу державної податкової служби до 20-го числа місяця, що настає за звітним (податковим) періодом, розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору і, в разі обрання ними єдиного податку за ставкою 6 відсотків, розрахунок про сплату податку на додану вартість, а також платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітний період з позначкою банку про зарахування коштів.
   
   Суб'єкт малого підприємництва - юридична особа зобов'язаний вести Книгу обліку доходів та витрат і касову книгу.
   
   На виконання статті 4 названого Указу наказом Державної податкової адміністрації України від 12.10.99 р. N 554 затверджено Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва - юридичної особи, що застосовує спрощену систему оподаткування, обліку і звітності.
   
   Згідно з Порядком у Книзі обліку доходів і витрат у дохідній частині відображаються всі надходження, отримані на розрахунковий рахунок і до каси суб'єктом малого підприємництва від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), основних фондів, виручки від іншої реалізації, позареалізаційні доходи.
   
   Крім того, наказом Державної податкової адміністрації України від 12.10.99 р. N 553 затверджено форму Розрахунку сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою.
   
   Відображені в Книзі обліку доходів і витрат позареалізаційні доходи в об'єкт обкладення єдиним податком не повинні включатись і враховуються у формі Розрахунку сплати єдиного податку.
   
   Позареалізаційні доходи можуть бути враховані тільки при перерахунку податкових зобов'язань у разі переходу в поточному році на загальну систему оподаткування.
   
   Чи можуть платники єдиного податку - юридичні особи, які мають філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади, прийняти рішення щодо сплати єдиного податку до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій?
   
   Платником єдиного податку є суб'єкт підприємництва - юридична особа.
   
   Згідно з Порядком ведення Книги обліку доходів і витрат суб'єктами малого підприємництва - юридичними особами, що застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 12.10.99 р. N 554, суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат. Філії також зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат.
   
   Зважаючи на це, є всі передумови для сплати єдиного податку до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій. Але такий порядок можливий тільки за згодою податкових органів за місцезнаходженням платника єдиного податку - юридичної особи та його філій.
   
   5. У разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
   Суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.
   
   6. Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів):
   
   - податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;
   
   - податку на прибуток підприємств;
   
   - податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва);
   
   - плати (податку) за землю;
   
   - збору на спеціальне використання природних ресурсів;
   
   - збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
   
   - збору до Державного інноваційного фонду;
   
   - збору на обов'язкове соціальне страхування;
   
   - відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;
   
   - комунального податку;
   
   - податку на промисел;
   
   - збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;
   
   - збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
   
   - внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;
   
   - внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;
   
   - плати за патенти згідно із Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".
   
   Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб'єкти малого підприємництва, які подали до державної податкової служби за місцем їх реєстрації заяву на право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, вважаються суб'єктами спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності з того кварталу, у якому проведено їх державну реєстрацію.
   
   Суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи - платники єдиного податку мають право не застосовувати електронні контрольно-касові апарати для проведення розрахунків зі споживачами.
   
   Порядок ведення спрощеного обліку та звітності суб'єктами малого підприємництва відповідно до цього Указу затверджується Міністерством фінансів України.
   
   Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 р. N 507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 03.07.98 р. N 727" дається таке роз'яснення: "суб'єкт малого підприємництва, який згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 6, не є платником плати (податку) за землю, звільняється від плати (податку) за землю лише за земельні ділянки, які використовуються ними для провадження підприємницької діяльності".
   
   Статтею 2 Указу встановлено, що доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
   
   Із цих визначень випливає, що ведення обліку доходів і витрат (крім обсягів виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб не є обов'язковим.
   
   Але пункт 9 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - фізичною особою, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.10.99 р. N 599, зобов'язує приватного підприємця - платника єдиного податку для визначення результатів власної підприємницької діяльності вести Книгу обліку доходів і витрат за формою, наведеною в додатку N 10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.93 р. N 12, зі змінами і доповненнями.
   
   Інструкція N 12 і додаток N 10 розроблені і зобов'язують приватного підприємця визначати чистий дохід (прибуток) з метою обкладення прибутковим податком. А платник єдиного податку не є платником прибуткового податку.
   
   Пунктом 5 указаної вище постанови N 507 дається таке роз'яснення: "на суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 6 не є платниками податку на доходи фізичних осіб, не поширюються вимоги розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. N 13 "Про прибутковий податок з громадян" (у частині доходів від провадження підприємницької діяльності, що здійснюється відповідно до зазначеного Указу)".
   
   Виходячи із цього, можна зробити висновок, що пункт 9 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - фізичною особою не відповідає вимогам Указу.
   
   Відповідно до статті 6 Указу N 746 суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, який сплачує єдиний податок, не є платником ПДВ.
   
   Згідно з пунктом 3 листа ДПА України від 21.10.99 р. N 15795/7/16-1121 "Про податок на додану вартість" приватні підприємці - платники єдиного податку крім здачі до податкового органу оригіналу свідоцтва платника ПДВ, усіх завірених податковим органом копій цього свідоцтва і подання заяви про прийняття вказаних документів і скасування реєстрації як платників ПДВ повинні подати податкову декларацію з ПДВ, до якої мають бути включені усі операції за період, що минув з початку поточного звітного періоду до дня здачі органу державної податкової служби Свідоцтва платника податку на додану вартість та його копій, і внести до бюджету суми ПДВ, що підлягають сплаті згідно із цією декларацією, та погасити заборгованість перед бюджетом за попередній звітний період (якщо є). Листом ДПА України від 23.02.2000 р. N 2541/7/16-1220-26 припинений статус платника податку на додану вартість суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб.
   
   Отже, усіх приватних підприємців - платників єдиного податку змусили або стати неплатниками ПДВ, або перейти на звичайну систему оподаткування.
   
   Пунктом 2 постанови Кабміну N 507 дається таке роз'яснення: "у разі подання заявки про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, передбаченої частиною сьомою статті 4, суб'єкт малого підприємництва, який до переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності не був зареєстрований платником податку на додану вартість, реєструються платником податку на додану вартість у порядку, визначеному законодавством".
   
   Пунктом 4 постанови N 507 Кабмін роз'яснив, що крім суб'єктів малого підприємництва - юридичних осіб, які працюють за ставкою податку 6 %, платниками податку на додану вартість мають право бути також суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи. У разі коли суб'єкт малого підприємництва - фізична особа приймає рішення бути платником податку на додану вартість, на нього поширюється дія Закону України "Про податок на додану вартість".
   
   Таким чином, приватні підприємці - платники єдиного податку отримали можливість знову стати платниками ПДВ.
   
   У пункті 4 постанови N 507 також визначено, що суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи, які до переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності були платниками податку на додану вартість і після переходу до неї прийняли рішення про те, що вони, згідно з абзацом другим частини першої статті 6, не є платниками податку на додану вартість, подають до відповідного органу державної податкової служби заяву про скасування реєстрації їх як платників податку на додану вартість і здають відповідне свідоцтво.
   
   Відповідно до статті 6 Указу Президента N 746 не є платником ПДВ ті суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок за ставкою 10 % із суми виручки від реалізації товарів (робіт, послуг).
   
   Таким чином, Указом N 746 передбачена норма, що пов'язана з реалізацією товарів (робіт, послуг) і ніяким чином не пов'язана з придбанням їх як на території України, так і за її межами. Тому придбання суб'єктами малого підприємництва товарів як на території України у платників ПДВ, так і при їх увезенні з-за меж митної території України здійснюється з урахуванням ПДВ, який включається до складу валових витрат.
   
   Відповідно до пункту 1.29 статті 1 Закону України від 22.05.97 р. N 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон N 283/97-ВР), податок на дивіденди є видом податку на прибуток і не вважається нововведеним податком.
   
   Відповідно до частини 1 статті 6 Указу Президента України від 03.07.98 р. N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємни