Будь-яка робота передбачає певний рівень відповідальності. Однак законодавством передбачена і матеріальна відповідальність, що є своєрідним страховим аспектом діяльності підприємства. У яких випадках несуть матеріальну відповідальність працівники – розглянемо далі.
Норми законодавства
Норми щодо застосування матеріальної відповідальності можуть застосовуватися тільки до осіб, які перебувають з підприємством у трудових відносинах. Тобто, незважаючи на обсяг робіт, який виконує працівник на підприємстві, він має працювати за трудовим договором.
Відповідно до ст. 130 Кодексу законів про працю України (далі − КЗпП), яка містить загальні підстави й умови матеріальної відповідальності, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.
Право притягнути працівника до матвідповідальності у підприємства виникає, зокрема, у разі:
· порушення трудових обов’язків;
· наявності прямої дійсної шкоди;
· причинного зв’язку між порушенням і шкодою;
· вини або бездіяльності працівника.
Відсутність хоча б одного з цих фактів унеможливлює притягнення до матеріальної відповідальності (лист Мінсоцполітики від 13.08.2014 р. № 87/0/15-14/06).
Категорії прямої дійсної шкоди
Вищий спеціалізований суд України в постанові від 11.12.2015 р. № 12 (далі – Постанова № 12) також зазначив категорії прямої дійсної шкоди.
Отже, категорії прямої дійсної шкоди такі:
Відповідальність посадових осіб
Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.
З метою визначення поняття «посадова особа» Міністерство юстиції України підготувало лист від 22.02.2013 р. № 1332-0-26-13/11, де зазначається, що головним критерієм віднесення особи до когорти посадових осіб є наявність у неї організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій.
Своєю чергою, згідно із судовою практикою, яка склалася і знайшла своє відображення у відповідному узагальненні Верховного Суду України (йдеться про постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 року № 5), організаційно-розпорядчими обов’язками є обов’язки зі здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності.
Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).
Водночас під адміністративно-господарськими обов’язками розуміють обов’язки з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є в начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.
Межі відповідальності
Працівник має нести матеріальну відповідальність лише за ту частину шкоди, яка безпосередньо випливає з його дій або бездіяльності (п. 4 Постанови № 12).
Матеріальна відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.