Відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України від 23.09.1999 р. № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон №1105) роботодавець зобов’язаний, зокрема надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із Законом № 1105.
Відповідно до абз. 7 п.1 ч. 1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464) платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – ЄСВ) є роботодавці (страхувальники) – підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують, зокрема допомогу по тимчасовій непрацездатності особам, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності.
Нормами ч. 5 ст. 8 Закону № 2464 визначено, що ЄСВ для всіх платників ЄСВ (крім пільгових категорій) встановлюється у розмірі 22 % до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування ЄСВ.
Базою нарахування ЄСВ для платників, зазначених в абзаці сьомому п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, є, зокрема сума оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності (абз. 2 п.1 ч.1 ст. 7 Закону № 2464).
Отже, сума допомоги у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, пов’язаною з нещасним випадком на виробництві, є базою нарахування ЄСВ.