ДФС погоджується, що не є доходом у вигляді додаткового блага платника податку — фізичної особи, яка перебуває в трудових відносинах зі своїм роботодавцем, сума відшкодованих йому в установленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, у т.ч. витрат на проїзд працівника до місця відрядження напередодні або з місця відрядження до місця постійної роботи в разі затримки, якщо це погоджено з роботодавцем і дати на транспортних квитках не збігаються з датами, визначеними в наказі про відрядження, за умови наявності підтвердних документів.
Відповідну позицію озвучено в ІПК від 27.10.2017 р. № 2406/6/99-99-13-02-03-15/ІПК.
Таким чином, ДФС відреагувала на запит платника щодо урахування висновків, викладених у постанові Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2017 р. по справі № 820/1871/17.
Завважимо: ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 р. по справі № 820/1871/17 колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції й стала на бік платника податків.
Однак відповідач в особі Офісу великих платників податків ДФС усе ж подав касаційну скаргу до ВАСУ, яку 23.10.2017 залишено без руху, а відповідачу відвели місячний строк на усунення її недоліків.
Уся ця судова тяганина полягала в тому, що підприємство ще в березні 2017 року отримало від ДФС індивідуальну податкову консультацію на запит: чи є доходом працівника, отриманим як додаткове благо (п.п. 164.2.17 ПКУ), відшкодування роботодавцем витрат на проїзд працівника до місця відрядження напередодні або з місця відрядження до місця постійної роботи в разі затримки, якщо це погоджено з роботодавцем і дати на транспортних квитках не збігаються з датами, визначеними в наказі про відрядження?
Отримавши відповідь, що в такому разі має місце додаткове благо, платник податку успішно її оскаржив, адже суд уважає таку позицію помилковою.
Суд зазначив про те, що відносини, пов’язані з відрядженням працівників позивача, урегульовані Положенням про відрядження працівників на підприємстві.
Своєю чергою, інші підприємства й організації можуть використовувати Інструкцію № 59 як допоміжний (довідковий) документ. Суд уважає, що Інструкція № 59 не належить до нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання ПКУ й законів із питань митної справи.