Способів позичити що-небудь у кого-небудь велика кількість. Чинне законодавство пропонує госпсуб’єктам різні схеми і варіанти. Є з чого обрати ☺.
Почнемо ми з конструкції, яка в усіх на вустах, — з договору позики. Вона найбільш загальна та універсальна. Проте існує немало нюансів, з якими ми зараз і розберемося.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості (ч. 1 ст. 1046 ЦКУ).
Із цього положення доходимо висновку, що предметом договору позики можуть бути:
1) грошові кошти;
2) інші речі, визначені родовими ознаками (тобто ті, що мають ознаки, властиві всім речам того ж роду, і вимірюються числом, вагою, мірою).
Саме можливість надати у позику речі відрізняє цей вид договору від кредитного*. Проте в цьому номері ми «залишимо за кадром» негрошові позики, зосередившись головним чином на передачі у позику грошей.
* Детальніше про кредитний договір читайте на с. 31 цього номера.
ЦКУ не встановлює жодних обмежень щодо суми грошових коштів або кількості речей, які можуть надаватися в позику, а також щодо мети їх використання.
Договір позики вважається укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками
Тому в цьому випадку недостатньо, щоб сторони просто домовилися про його умови, а важливо, щоб при цьому відбулася фактична передача грошових коштів (речей). Тільки після цього у сторін виникають взаємні права й обов’язки за договором.
Найчастіше госпсуб’єкти стикаються з договором позики, коли йдеться про отримання поворотної фінансової допомоги. Водночас ПКУ розрізняє поняття «поворотна фінансова допомога» і «позика».
Так, відповідно до п.п. 14.1.257 ПКУ поворотна фіндопомога — це сума коштів, яка надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення.
У свою чергу, позикою п.п. 14.1.267 ПКУ називає грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами (крім «нерезидентів-офшорників») позичальнику на визначений строк із зобов’язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.
Як бачимо, відмінність полягає у статусі позикодавця і платі за користування позиковими коштами. А що говорить ЦКУ про сплату процентів за договором позики?
За загальним правилом позикодавець має право на отримання від позичальника процентів від суми позики (якщо інше не передбачено договором або законом). Розмір і порядок отримання процентів установлюють договором.
Якщо у договорі не зазначено розмір процентів, то він визначається на рівні облікової ставки НБУ (ч. 1 ст. 1048 ЦКУ).
Проценти сплачуються щомісячно до дня повернення позики. Але сторони можуть обумовити інший строк та/або термін їх сплати.
Договір позики вважається безпроцентним, тільки якщо:
1) він укладений між фізособами на суму, що не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (850 грн.), і не пов’язаний зі здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією зі сторін;
2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
Тому якщо ви вирішили укласти договір безпроцентної позики, то потурбуйтеся прямо вказати в договорі, що проценти за користування позиковими коштами не сплачуються.
Ще одне важливе запитання: чи є надання позики фінансовою послугою? Давайте розбиратися.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2664 фінансова послуга — це операції з фінансовими активами, які здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
При цьому ст. 4 Закону № 2664 визначає перелік послуг, які є фінансовими. Туди потрапило і надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту.
Визнавалися б вони фінпослугами, та й годі. Але! Проблема в тому, що фінансові послуги мають право надавати фінустанови на підставі відповідної ліцензії. Проте для позик передбачені деякі послаблення.
Так, свого часу Держфінпослуг дала «добро» на надання коштів у позику (крім як на умовах фінансового кредиту) юрособами-нефінустановами (п. 1 розпорядження № 5555). Такі госпсуб’єкти повинні керуватися положеннями цивільного законодавства і враховувати вимоги законодавства України про запобігання і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом.
Крім того, відповідно до п. 8 Ліцензійних умов № 913 надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту, визнається фінансовою послугою, тільки якщо така послуга надана на підставі кредитного договору або іншого договору, який має всі (!) ознаки кредитного договору, визначені ст. 1054 ЦКУ . ЧИТАТИ ДАЛІ...
Інші матеріали із "Податки та бухгалтерський облік", 2018, № 16:
Кредитний договір
Порука
Застава як засіб забезпечення погашення кредиту
Передплатити "Податки та бухгалтерський облік"