У виключних випадках виникає необхідність сплатити ЄСВ не з безпосереднього рахунку платника податків, а виконати цей обов’язок через третю особу.
Така ситуація склалася у підприємства, яке знаходиться в м. Горлівка (Донецька область). Ускладнилося все ще й тим, що накладено арешт на кошти, які містяться на рахунках підприємства.
Аби мати зможу виплачувати зарплату та податки із неї підприємство уклало договір безпроцентної позики (безвідсоткової поворотної фінансової допомоги). Відповідно до умов цього договору, позика надається позикодавцем позичальнику у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок іншого підприємства. Останнє отримало довіреність від підприємства сплачувати податки та збори, в т.ч. і ЄСВ. Як результат кошти були перераховано для сплати ЄСВ.
Проте, як вбачається з індивідуальних відомостей про застраховану особу (персональні облікові картки застрахованих осіб), перераховані кошти були не зараховані в рахунок сплати ЄСВ.
Тож підприємство звернулося до суду аби оскаржити дії ДФС щодо незарахування коштів у сплату ЄСВ.
ВС/КАС у постанові від 21.12.2018 р. у справі № 805/1429/17-а стверджує:
1. Закон про ЄСВ передбачає можливість звільнення від виконання обов'язків платників ЄСВ у разі перебування на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де здійснювалася АТО.
Конкретний зміст спірних правовідносин свідчить про те, що підприємство не мало на меті звільнення від обов'язку зі сплати ЄСВ за ч. 2 ст. 6 Закону про ЄСВ але, натомість, здійснювало пошук шляхів виконання цього обов'язку з тим, щоб забезпечити відповідний страховий стаж своїх працівників.
2. Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що в результаті реалізації між підприємством та повіреним їхніх взаємовідносин за договорами доручення, не відбулось передачі третім особам обов'язку платника (підприємства) по сплаті ЄСВ що заборонено ч. 9 ст. 25 Закону про ЄСВ.
3. Власником коштів, від імені якого здійснено відповідні платежі в рахунок сплати сум ЄСВ за наведеними вище платіжними дорученнями, є саме позивач, а не будь-яка третя особа.
4. Сама лише обставина, що відповідні перерахування власних коштів платника ЄСВ відбулись не з його власного рахунку, в умовах неможливості використання власних рахунків платника (що не є спірним між сторонами), не свідчить про порушення платником вимог ч. 9 ст. 25 Закону про ЄСВ.
5. У випадку наявності прогалин у спеціальному нормативно-правовому акті - Законі про ЄСВ - щодо порядку (способу) виконання обов'язку платника по сплаті ЄСВ, за умов об'єктивної неможливості використати передбачений Законом про ЄСВ спосіб виконання такого обов'язку, правомірними є дії платника ЄСВ, спрямовані на забезпечення виконання цього обов'язку у будь-який інший спосіб, що не суперечить чинному законодавству.