Відповідно до п.п. 240.1.3 ПКУ платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, які не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема, розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання).
Не є платниками податку за розміщення відходів суб’єкти господарювання, які розміщують на власних територіях (об’єктах) виключно відходи як вторинну сировину (п. 240.5 ПКУ).
Ставки податку за розміщення відходів залежно від класу небезпеки (І, ІІ, IІІ, IV) та рівня небезпечності відходів наведені у п. 246.2 ПКУ.
За розміщення відходів, на які не встановлено клас небезпеки, застосовується ставка податку, встановлена за розміщення відходів I класу небезпеки (п. 246.3 ПКУ).
Згідно з п. 123.1 ПКУ у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов’язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 п. 54.3 ПКУ, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 % суми визначеного податкового зобов’язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов’язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 % суми нарахованого податкового зобов’язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Таким чином, з метою застосування ставок екологічного податку, наведених у ст. 246 ПКУ, суб’єкт господарювання, у якого відсутній дозвіл на розміщення відходів, має право самостійно визначати клас небезпеки відходів, що ним розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах, та самостійно обрати відповідну ставку екологічного податку.
При цьому до суб’єкта господарювання застосовуються штрафні (фінансові) санкції, визначені ст. 123 ПКУ, у разі коли дані перевірки свідчать про заниження податкового зобов’язання в результаті невірно застосованої суб’єктом господарювання ставки екологічного податку.