Автор: Олександр Б., Юридичний Інтернет-ресурс "Протокол", (ВС/КЦС, № 229/2676/17,18.11.2019).
Фабула судового акта: Позивач звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ, відповідач) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди. Як установлено судами, позивач, що працював на посаді начальника ділянки, 15 травня 2017 року подав директору ТОВ заяву, в якій просив звільнити його з роботи у зв`язку зі зміною місця проживання, без узгодження дати звільнення. Директор ТОВ видав наказ про звільнення позивача з роботи за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце проживання на підставі ст. 38 КЗпП. Позивач стверджував про порушення його прав, оскільки в заяві про звільнення з роботи він не зазначив дати свого звільнення та не просив звільнити його з роботи до закінчення двотижневого строку. Після подання заяви про звільнення змінилися життєві обставини і він продовжив працювати на своїй посаді.
Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що позивач не просив звільнити його в певні строки, а відтак у роботодавця не було законних підстав для його звільнення до закінчення двотижневого строку після подання ним заяви про звільнення, оскільки позивач згоди на це на давав. Тому позивач підлягає поновленню на роботі з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який обчислений судом за період з 16 травня 2017 року (день звільнення) по 1 березня 2018 року (день ухвалення судового рішення апеляційного суду), виходячи із середньоденної заробітної плати позивача та кількості днів вимушеного прогулу. Вимоги ж позивача про стягнення недоплаченої йому заробітної плати за квітень-травень 2017 року суд вважав недоведеними.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду з наведеним рішенням погодився і також дійшов висновку про те, що звільнення працівника за його заявою про звільнення за власним бажанням без узгодження дати звільнення до закінчення двотижневого строку є порушенням прав працівника і підставою для його поновлення на роботі та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Такий висновок базується на приписах законодавства, а саме. Відповідно до норми пункту 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є, в тому числі, розірвання трудового договору з ініціативи працівника; розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено ст. 38 КЗпП. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
ВС/КЦС нагадав, що працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться,, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч. 4 ст 24 КЗпП). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою. Роз`яснення такого змісту свого часу надавав Верховний Суд України у пункті 12 постанови Пленуму від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».