Пунктом 44.1 ПКУ встановлено обов’язок платників податків вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Також платники податків зобов’язані, зокрема, забезпечити зберігання документів, визначених п. 44.1 ПКУ, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання – з передбаченого Кодексом граничного терміну подання такої звітності (п. 44.3 ПКУ).
Законом України від 06.07.1995 р. № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) визначено правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Згідно зі ст. 2 Закону № 265 розрахунковий документ – документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.
Отже, квитанція платіжного терміналу (копія такої квитанції) не є розрахунковим документом у розумінні Закону № 265.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України встановлені Законом України від 05.04.2001 р. № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі – Закон № 2346).
Так, ст. 1 Закону № 2346 визначені терміни та поняття, які застосовуються при здійсненні розрахунків та переказу коштів, зокрема:
Також Нацбанком на запит ДПС надано роз’яснення (лист від 28.11.2019 р. № 57-0007/62082) щодо порядку здійснення з використанням електронних платіжних засобів (далі – ЕПЗ).
Враховуючи положення Закону № 2346 та відповідно до зазначеного листа НБУ, ЕПЗ є інструментом доступу до рахунку, який використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку, зокрема для оплати вартості товарів і послуг. При цьому ініціювання переказу за допомогою ЕПЗ має оформлюватися відповідними документами за операціями із застосуванням ЕПЗ (квитанція платіжного термінала).
Тобто квитанція платіжного термінала лише підтверджує ініціювання переказу коштів з рахунку держателя ЕПЗ, а не факт продажу товару (отримання послуг), тому квитанція платіжного термінала не є розрахунковим документом у розумінні Закону № 265.
Таким чином ДПС та НБУ мають однакову позицію щодо можливості віднесення квитанції платіжного термінала (копії такої квитанції) до розрахункового документа у розумінні Закону № 265.
З огляду на викладене ДПС повідомляє, що копія квитанції платіжного терміналу не є первинним документом у розумінні п. 44.1 ПКУ, а тому на сьогодні відсутній обов’язок зберігання такої копії протягом терміну, встановленого п. 44.3 ПКУ.
Просимо суб’єктів господарювання взяти зазначену інформацію до відома та використовувати при здійсненні господарської діяльності.