Роботодавець не проти дати працівнику щорічну відпустку тривалістю 31 календарний день. Чи порушує при цьому роботодавець вимоги абз. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»?
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» від 22.11.2023 р. № 3494-IX, який набрав чинності 24.12.2023, внесено зміни та доповнення до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Так, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік.
Абз. 2 ч. 1 ст. 12 вищезазначеного Закону встановлено, що якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати.
Таким чином, надання працівнику щорічної чергової відпустки понад 24 календарних днів є його правом, а не обов’язком.