Голова Податкового комітету ВРУ Данило Гетманцев поділівся думками з приводу дослідження КМІС, нещодавно проведеного серед українських переселенців за кордоном, та коментарів щодо демографічної ситуації.
"З великою повагою ставлюся до соціологів та науковців, які займаються цією проблематикою і дають об’єктивні оцінки щодо коротко- і середньострокових перспектив.
І поточна ситуація, і динаміка, і оцінки найближчого майбутнього досить тривожні (заради справедливості – вони були такими і до 2022 року, однак повномасштабна війна їх тільки погіршила).
Якщо резюмувати:
▫️наші найбільші втрати – це люди, які не повернуться; після завершення війни нас може залишитись близько 25 (за іншими оцінками – 30) мільйонів, хоча ще невідомо – коли війна скінчиться;
♦ з кожним місяцем на 100-150 тисяч зростає кількість тих, хто не повернеться;
♦ за даними опитування КМІС, зараз пропорція між тими, хто більш ймовірно повернеться і менш ймовірно повернеться – вже 50/50, і чим довше триватиме війна, тим більше ця пропорція змінюватиметься на некращу для нас сторону;
♦ 66% з проживаючих у Німеччині, Польщі та Чехії (а туди перебралась величезна кількість українців) нині повністю або скоріше задоволені своїм нинішнім життям там (зворотна оцінка – у 26%), 64% - або вже мають інше громадянство, або подали документи і очікують на рішення, або хочуть отримати громадянство іншої держави (не отримували і планують – 34%), а це додаткові маркери щодо перспектив повернення.
Повторюся – перспективи досить складні, такі, що закладають серйозні системні проблеми під післявоєнне відновлення. Треба бути чесним – можна скільки завгодно домовлятися про залучення інвестицій та технологій, однак якщо їх нікому бути реалізовувати та впроваджувати…
Демографія, структурні проблеми безробіття – це не те, що можна виправити за 5 чи 10 років. Якщо починати працювати у цьому напрямі вже зараз, не відкладаючи на час після завершення війни – на результати слід очікувати вже у 40-х роках нинішнього століття, коли почне входити в активне життя нове, наступне покоління українців, які виростуть і пройдуть певний освітній шлях (не сильно розраховую назавезення для розбудови України мільйонів осіб з країн третього світу, утім в обмежених рамках така міграція може мати місце з врахуванням всіх умов і ризиків).
Але займатись комплексним розв’язанням проблеми треба вже зараз. Бачу декілька наступних кроків як необхідний мінімум для цього.
1. Ефективне стимулювання народжуваності та створення необхідної інфраструктури для зростання та розвитку дітей, а саме – житло та робота для молодих сімей, дитячі садки, школи, система підтримки розвитку особистості та талантів (позашкільна освіта, гуртки, секції).
Якщо подивитись на результати дослідження КМІС, то там чітко вказані умови, за яких можливе повернення наших громадян з-за кордону (звісно, тих, хто розглядає питання повернення): 34% – якщо нормально працюватиме критична інфраструктура, 26% –якщо буде де жити, або пошкоджене житло відремонтують чи можна буде отримати інше, 16% – якщо буде робота, 13% –якщо буде школа чи дитячий садок для дітей. Хочу внести важливе уточнення – це не тільки умови для поверненняукраїнців з-за кордону, це ще й умови для залишення тих, хто нині перебуває в Україні.
Усі ці моменти повинні найти відображення у планах і програмах відновлення України, бо ми вже стикаємось з «конкуренцією за українців», і з часом вона буде посилюватись (чому – окрема тема).
2. Подолання проблеми бідності та зменшення розриву у доходах з державами ЄС. Навіть якщо ми впораємось і дамо відповідь на згадані у попередньому пункті запити щодо інфраструктури – при збереженні (не хочу розглядати варіант «поглибленні») кратної різниці у доходах між українцями та жителями сусідніх держав (причому йдеться не про коректне співставне порівняння заробітків людей однакових професій чи схожого освітнього рівня, а про суттєву різницю між людьми з високим рівнем освіти тут і представниками найнижчих за кваліфікацією професій там) – це лише частково пригальмує потенційну міграцію та подальше загострення демографічної проблеми. Або відкладе її на певний час, коли дітей роститимуть тут, але з перспективою «назовні».
А це вже – завдання розбудови в процесі відновлення економіки зовсім іншої якості, ніж та, що була в Україні за часів СРСР і здебільшого використовувалась попередні десятиліття незалежності – переважно сировинна, ресурсо- і енерговитратна витратна з низькою долею оплати праці у структурі собівартості, з виробництвом переважно застарілої та неконкурентної на світовому ринку продукції.
Нам потрібна економіка, орієнтована на високооплачувані робочі місця, за рахунок ефективності в усьому здатна забезпечувати конкурентні умови оплати праці.
Я не кажу про тотальний швидкий перехід «усіх і вся» до «галузей 4.0 чи 5.0» – але і металургійне, і аграрне, і оборонно-промислове виробництво теж може бути сучасним, стандартів і технологій XXI століття, а може залишатисятаким, як було 100 і більше років тому.
3. Скорочення різниці у доступності та якості надання послуг «людино-орієнтованими» сферами, насамперед – освіти (усіх рівнів) та охорони здоров’я.
Ці сфери зазнали величезних руйнувань внаслідок війни. Повністю зруйновано 211 закладів охорони здоров’я та 365 закладів освіти, пошкоджено – 1604 та 3798 закладів відповідно. Робота з їх відновлення ведеться постійно (приміром, у цілому кожний другий медичний заклад у тій чи інший мірі повернуто до роботи), адже маємо продовжувати надавати базові послуги населенню усюди, де це дозволяє безпекова ситуація. Відчуваємо у цьому процесі величезну допомогу з боку наших партнерів, у тому числі й тих, хто у силу власних політичних обставин обмежений у можливостях надавати Україні пряму військову допомогу, але не має обмежень щодо гуманітарної.
У цих сферах також маємо орієнтуватись на наш ключовий принцип – «будуй краще ніж було», і рухаючись на шляху нашої євроінтеграції, приділяти особливу увагу скороченню розриву у якості і доступності послуг з державами ЄС. По мірі реалізації завдання зменшення відставання у доходах це завдання набуватиме все більшого значення задля того, щоб українці залишались жити і працювати вдома, і інфраструктура могла відповідати їх зростаючим потребам і вимогам.
Звісно, це далеко не повний перелік завдань, які треба буде вирішувати для як мінімум гальмування загострення тієї демографічної ситуації, до якої ми рухаємось (не будемо забувати, що виклик номер один – це безпекова ситуація), але без їх розв’язання точно не обійтись."- заявив нардеп.