Якщо працівнику встановили інвалідність, статус та пільги діють з дня встановлення інвалідності (навіть якщо документи подані пізніше).
Документом, що підтверджує встановлення працівнику інвалідності є:
► до 01.01.2025 – копія довідки до акта МСЕК;
► з 01.01.2025 – витяг з рішення команди з оцінювання повсякденного функціонування.
Щорічна основна відпустка (ч. 7 ст. 6 Закону «Про відпустки»).
Роботодавцю необхідно визначити тривалість відпустки працівника за робочий рік у якому йому встановлено інвалідність. Право на продовжену відпустку встановлено частиною 7 статті 6 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки», а саме:
І–ІІ група — 30 к.дн.
ІІІ група — 26 к.дн.
Право на пільгову відпустку виникає з дня встановлення працівнику інвалідності, з огляду на це потрібно перерахувати кількість належних такому працівнику днів щорічної основної відпустки, виходячи не з 24 календарних днів, а з 26 чи 30 днів (в залежності від групи інвалідності).
Згідно із частиною 13 статті 8 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», для підприємств, установ і організацій, фізичних осіб – підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, в яких працюють особи з інвалідністю, мають право застосовувати пільгову ставку ЄСВ – 8,41% замість загальної 22% до заробітної плати осіб з інвалідністю.
Ставку ЄСВ 8,41% можна застосовувати лише після надання працівником документа, що підтверджує встановлення йому інвалідності. Пільгова ставка діє з дати отримання відповідного документу роботодавцем, навіть якщо інвалідність встановлена раніше.
Умови праці:
Робота не має бути протипоказана за станом здоров’я.
Якщо виконання обов'язків за професією (посадою) протипоказане працівнику за станом здоров'я → можливе переведення на іншу роботу з урахуванням рекомендацій лікарів.
При переведенні на нижче оплачувану роботу → зберігається попередній середній заробіток на 2 тижні (ст. 114, 170 КЗпП).
У разі якщо переведення такого працівника неможливе або він відмовляється від такого переведення, необхідно розглянути питання щодо початку процедури звільнення працівника на підставі пункту другого частини першої статті 40 КЗпП України.