Працівник відпрацював на підприємстві 11 місяців і відповідно до графіка відпусток має піти у щорічну відпустку. Проте роботодавець відмовляється надавати відпустку повної тривалості — 24 календарні дні — та пропонує лише 22 дні пропорційно відпрацьованому часу, мотивуючи це воєнним станом. Чи є такі дії правомірними?
Це питання роз’яснила фахівець управління інспекційної діяльності у Кіровоградській області під час інформаційних заходів для представників малого та середнього бізнесу у місті Гайворон.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про відпустки» право працівника на щорічну основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи виникає після шести місяців безперервної роботи на підприємстві.
Якщо ж відпустка надається раніше, тобто до завершення шестимісячного строку, її тривалість визначають пропорційно до фактично відпрацьованого часу.
Працівник, який пропрацював на підприємстві 11 місяців, вже набув право на щорічну відпустку повної тривалості. Тому йому повинні надати 24 календарні дні щорічної основної відпустки.
Отже, у такій ситуації роботодавець не має підстав скорочувати тривалість відпустки до пропорційної кількості днів.
Певні особливості надання відпусток під час воєнного стану передбачені ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Зокрема, у цей період щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю до 24 календарних днів.
Водночас роботодавець може відмовити у наданні будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до 3 років), якщо працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.
Єдина законна підстава для відмови у наданні щорічної відпустки під час воєнного стану — якщо працівник працює на об’єкті критичної інфраструктури та залучений до виконання відповідних робіт.
В інших випадках право працівника на щорічну відпустку повної тривалості має бути забезпечене.