Постанова ВСУ від 27.05.2014 № 21-119а14 Норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів має розраховуватися роботодавцем виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих), а не від кількості робочих місць, що відповідають санітарно-гігієнічним нормам праці.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України, вирішуючи питання неоднакового застосування положень статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі — Закон № 875).
Зокрема, за змістом статті 19 Закону № 875, для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих (середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік).
Проте, на думку окремих судів, у тому числі й касаційних, такий норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів має розраховуватися підприємством без урахування робочих місць, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам праці. З позиції ВСУ, це зовсім не узгоджується з вимогами чинного законодавства.
У розглядуваній справі роботодавець лише частково виконав норматив для працевлаштування інвалідів: щомісяця направляв звіти за формою № 3-ПН про наявність лише 1 робочого місця (замість наявних 59) для працевлаштування інвалідів. А тому застосування територіальним відділенням Фонду соцзахисту інвалідів до цього підприємства адміністративно-господарських санкцій визнано судом правомірним.