Для суб’єктів господарської діяльності та пересічних платників податків, останнім часом дуже актуальним постає питання відповідальності посадових осіб контролюючих органів при здійсненні ними своїх повноважень.
Досить часто бізнес опиняється в ситуації, коли його права порушують посадові та службові особи контролюючих органів своїми неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю. Все це створює суттєві проблеми та перешкоди у процесі діяльності бізнесу. При цьому до відповідальності, хоча б навіть дисциплінарної, відповідні посадові та службові особи контролюючих органів практично ніколи не притягаються. Більше того, представникам бізнесу майже нереально домогтися відшкодування шкоди за завдані збитки. Зокрема, наприклад, в Податковому кодексі України передбачено, що збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, мають відшкодовуватись за рахунок бюджетних коштів, передбачених таким контролюючим органом. Тобто, у випадку якщо відповідний контролюючий орган не передбачив такі гроші на наступний бюджетний рік, то суб’єкт господарювання на практиці не отримає жодного відшкодування. Крім того, Податковим кодексом України передбачено відповідальність лише посадових осіб контролюючих органів та лише за шкоду, завдану виключно неправомірними діями таких посадових осіб.
Частково вирішити та врегулювати зазначені вище питання покликані кілька законопроектів, що подані на розгляд Верховної ради України. Зокрема, це законопроекти № 3215-1 та 3216-1 від 19.09.2013 року. Незважаючи на те, що вказані законопроекти регулюють дещо різні сфери державного контролю, основні цілі та завдання у них дуже схожі. Це створення ефективного механізму захисту прав суб’єктів господарювання від незаконних рішень, дій чи бездіяльності посадових і службових осіб контролюючих органів, що завдали збитків господарюючим суб’єктам.
Законопроектом № 3215-1 передбачається внести зміни до Податкового кодексу України, а саме новою редакцією статті 21 передбачатиметься розширення суб’єктного кола представників контролюючих органів. Окрім посадових осіб, обов’язки та відповідальність покладатимуться і на службових осіб таких органів. Також новою редакцією п. 21.3. і п. 21.4. статті 21 Податкового кодексу України передбачатиметься, що шкода, завдана фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державного нагляду (контролю), відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для фінансування цього органу, незалежно від вини цієї особи. Посадова або службова особа органу державного нагляду (контролю) несе перед державою відповідальність в порядку регресу в розмірі виплаченого з бюджету відшкодування через незаконні рішення, дії чи бездіяльність цієї посадової (службової) особи.
Дискусії щодо необхідності персональної матеріальної відповідальності посадових і службових осіб контролюючих органів точаться вже давно. Наводиться досить велика кількість аргументів як за, так і проти. Прихильники вважають, що можливість настання персональної матеріальної відповідальності матиме позитивний вплив на представників контролюючих органів, оскільки ті муситимуть тверезо оцінювати свої рішення, дії та бездіяльність, знаючи, що вони нестимуть за них не лише якусь умовну, але й реальну матеріальну відповідальність. Противники ж зазначають, що запровадження чи то удосконалення механізму персональної відповідальності посадових і службових осіб контролюючих органів матиме негативний вплив на їхню діяльність, оскільки може призвести до зловживань з боку представників бізнесу через можливість притягнення до відповідальності конкретних осіб до відповідальності та опосередковано впливатиме на незалежність та неупередженість представників контролюючих органів при прийнятті тими рішень щодо конкретних представників бізнесу тощо.
Але варто усвідомлювати той факт, що знеособленість контролюючих органів створює широке поле для зловживань та породжує безкарність. Іншими словами, знаючи, що жодної відповідальності понесено не буде, посадові та службові особи контролюючих органів вдаються до різноманітних, в тому числі протиправних, заходів.
Отже, беручи до уваги викладене вище, потрібно зазначити, що персоналізація відповідальності, в тому числі матеріальної, є безумовно позитивним кроком, спрямованим на встановлення паритетних засад та чесних правил гри між бізнесом та контролюючими органами. При цьому необхідно звернути увагу на те, що матеріальна відповідальність державних службовців сама по собі не є чимось новим у законодавстві України. Зокрема, вона й раніше була опосередковано передбачена Цивільним кодексом України. Проте, законодавче закріплення механізму персоналізованої відповідальності у самих нормативно-правових актах, які регулюють ту чи іншу сферу діяльності, буде позитивним кроком та надасть нового імпульсу боротьбі бізнесу за свої права та законні інтереси. Реалізація положень законопроектів дозволить створити ефективний механізм захисту прав господарюючих суб’єктів від незаконних рішень, дій та бездіяльності посадових осіб контролюючих органів та полегшить процес ведення бізнесу у нашій країні.
Насамкінець необхідно зазначити, що навіть за умови прийняття вищевказаних законопроектів Верховною радою України та внесення відповідних змін до законодавства, основною проблемою як завжди залишатиметься ефективність практичного застосування норм законодавства та робота такого механізму відповідальності в умовах наших життєвих реалій.