У всіх випадках, коли за мобілізованим працівником зберігаються місце роботи, посада, відповідно до ч. 3 та 4 ст. 119 КЗпП тепер немає підстав для припинення трудового договору.
Також ч. 3 ст. 119 КЗпП доповнено призваними на строкову військову службу. А це значить, що за такою категорією осіб зберігають місце роботи (посаду) і компенсують із бюджету середній заробіток.
Водночас гарантії, передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП для призваних на строкову військову службу або тих, кого мобілізують чи хто вступає на контрактну службу в особливий період, зберігаються не «до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року», а на строк «до дня фактичної демобілізації».
Таким чином,
тепер не визначено чітких меж для збереження місця роботи (посади) і компенсації із бюджету середнього заробітку мобілізованим і призваним на строкову військову службу працівникам. Роботодавцям доведеться виконувати такі гарантії, допоки працівника не буде демобілізовано або його буде визнано зниклим безвісті, або він загинув.
Тепер також передбачено, що за працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період, та які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада й компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному КМУ.
Усі ці новації передбачає Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14.05.2015 р.
№ 433-VIII, який
набирає чинності з 11.06.2015 р. Закон не передбачає, що він має зворотну дію в часі.