Поряд із звичайною тривалістю (норма тривалості робочого часу працівників - 40 годин на тиждень) робочого часу існує дві категорії випадків, коли працівникові встановлено меншу тривалість робочого часу:
скорочений робочий час (регламентується статтею 51 КЗпПУ)
неповний робочий час ( регламентується статтею 56 КЗпПУ)
В обох випадках працівники працюють менш норми, але різниця – в оплаті.
Неповний робочий час – режим робочого часу, встановлюється за угодою між працівником і роботодавцемможе встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.Оплата праці при цьомупровадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Скорочений робочий час - це режим робочого часу, коли працівникам має бути встановлена менша норма робочого часу, але оплата праці проводиться як при повній тривалості робочого часу.
Ініціювання запровадження неповного робочого часу адміністрацією підприємства, (роботодавцем) є зміною істотних умов праці. У такому випадку працівник повинен бути повідомлений про це не пізніше ніж за два місяці. Якщо працівник не погоджується із запровадженням такого режиму роботи, трудовий договір припиняється на підставі п.6 ч.1 ст.36КЗпП. При припинення трудового договору з цієї підстави, працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Запровадження неповного робочого часу за ініціативою працівника запроваджується з дати та на час вказаних у заяві.
У випадку, коли при укладанні трудового договору існує умова запровадження неповного робочого часу, цей факт обов’язково обумовлюється у наказі про прийому на роботу, з яким слід ознайомити працівника.