Ухвала ВАСУ від 06.02.2014 № К/800/29251/13
На думку ВАСУ, Податковий кодекс України (ПК) не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Тому зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов’язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку.
Адже кваліфікаційною вимогою для особи, яка претендує на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є частка сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75% загального обсягу доходу суб’єкта господарювання. При цьому господарюючий суб’єкт повинен підтвердити дотримання критерію щодо мінімальної частки сільськогосподарського товаровиробництва. Для визначення зазначеної частки враховується дохід від операцій із сільськогосподарською продукцією.
Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.
Крім того, недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.
Відповідно до приписів податкового законодавства для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника. Разом з тим, законодавчо не встановлено вимоги про мінімальну кількість земельних ділянок, які належать на праві власності чи знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Законодавство також не деталізує вимог до правового статусу, відповідно до якого в особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.
Отже, за таких обставин будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. У зв’язку з цим і продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV ПК незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.