О предоставлении налоговой консультации по вопросам налогообложения налогом на недвижимое имущество, отличное от земельного участка

   
   
   Головне управління ДФС у Київській області, в межах компетенції та згідно з нормами чинного законодавства, розглянуло Ваше звернення щодо надання податкової консультації з питань оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та повідомляє наступне.
   
   Питання відносно оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки регулюються статтею 266 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ).
   
   Так, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПКУ – є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
   
   Об'єктом оподаткування згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПКУ - є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
   
   Згідно з підпунктами 14.1.129 та 14.1.129¹ пункту 14.1 статті 14 ПКУ об'єкти житлової нерухомості – це будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки, а об'єкти нежитлової нерухомості – будівлі, приміщення, що не віднесені законодавством до житлового фонду.
   
   Будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються зокрема на такі типи:
   
   - житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень;
   
   - прибудова до житлового будинку - частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну;
   
   - квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
   
   Базою оподаткування згідно підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПКУ є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
   
   Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ визначено перелік об’єктів нерухомості, які не є об’єктами оподаткування, до яких віднесена житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
   
   Згідно з порядком державного обліку житлового фонду (встановленого Постановою Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 із змінами), житлові будинки та жилі приміщення в інших будівлях включаються до складу житлового фонду після прийняття їх в експлуатацію державною приймальною комісією, реєстрації і технічної інвентаризації.
   
   Існує також порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 із змінами), який передбачає, що датою прийняття в експлуатацію об’єкта є дата реєстрації відповідної декларації або видачі сертифіката, що є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об’єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об’єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.
   
   Цим порядком також визначено, що експлуатація об’єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачене законодавством) в експлуатацію, забороняється.
   
   Відносно моменту виникнення права власності на новостворене нерухоме майно слід зазначити особливості, передбачені частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
   
   Частиною 3 статті 331 Цивільного кодексу України визначено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
   
   У разі необхідності така особа може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
   
   Положення частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України слід розуміти у системному зв'язку із положенням статті 182 Цивільного кодексу України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення, яка не передбачає жодних винятків.
   
   У відповідності до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку», об'єкт незавершеного будівництва – це об'єкт будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства.
   
   Згідно підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 ПКУ, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.
   
   Відповідно до порядку обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначеного пунктом 266.7 статті 266 ПКУ, - платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.
   
   Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості декларація юридичною особою - платником подається протягом 30 календарних днів з дня виникнення права власності на такий об'єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт.
   
   Водночас із цим, порядком обчислення сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в разі зміни власника об'єкта оподаткування податком встановлено, що у разі переходу права власності на об'єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об'єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому виникло право власності (підпункт 266.8.1 пункту 266.8 статті 266 ПКУ).
   
   Таким чином, в разі якщо об’єкт незавершеного будівництва (об’єкт нерухомого майна) тільки зводиться і ще не введений в експлуатацію, то він не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно.
   
   Проте, обов’язок щодо обчислення, подання податкової декларації та сплати податку виникне після завершення будівництва, введення в експлуатацію та набуття права власності на окремий об’єкт нерухомого майна (житлової нерухомості) в незалежності від кількості секцій групи житлових будинків, що визначені як об’єкт незавершеного будівництва.
   
   Відповідно до підпункту 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 ПКУ податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
   
   Слід зазначити, що згідно із статтею 52 ПКУ податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
   
   При цьому, листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, вони мають роз'яснювальний, інформаційний характер і не встановлюють правових норм.