(Шевченківський районний суд м. Києва 23 серпня 2016 р., суддя Піхур О. В.)
Фабула судового акту: Це рішення суду - кричущий приклад того, що принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві не застосовується суддями в тому розумінні, в якому його впроваджував законодавець. Працівника було звільнено на підставі ст. 36 КЗпПУ « підстава припинення трудового договору - угода сторін».
Працівник оскаржив у суді наказ про звільнення з цієї підстави і обґрунтував свій позов тим, що не писав заяви про звільнення і не подавав її адміністрації. У суді представник роботодавця надав суду підроблену заяву працівника із його підробленим підписом. Суд прийняв цю підробку як доказ і відмовив працівнику у поновленні на роботі.
Зокрема суд підкреслив що: «позивачем не надано доказів того, що він не звертався до відповідача з вказаною заявою, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині визнання звільнення позивача з роботи незаконним та поновлення на посаді завідувача господарства Державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво»; стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09 лютого 2016 току по дату поновлення на роботі, не підлягають задоволенню.»
Які це повинні бути докази, і як взагалі працівник може довести, що він НЕ писав заяви про звільнення не знає ніхто, і в першу чергу суд, проте ці проблеми суд не хвилюють, адже суд розуміє принцип змагальності сторін по- своєму.