СУД: Саме звільнена особа зобов’язана надати докази про те, що вона не писала заяву про звільнення, або абсурдне тлумачення принципу змагальності сторін

(Шевченківський районний суд м. Києва 23 серпня 2016 р., суддя Піхур О. В.)

Фабула судового акту: Це  рішення суду -  кричущий приклад того, що принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві не застосовується суддями в тому розумінні, в якому його впроваджував законодавець. Працівника було звільнено на підставі ст. 36 КЗпПУ « підстава припинення трудового договору - угода сторін».

Працівник оскаржив у суді наказ про звільнення з цієї підстави і обґрунтував свій позов тим, що не писав заяви про звільнення і не подавав її адміністрації.  У суді представник роботодавця надав суду підроблену заяву працівника із його підробленим підписом. Суд прийняв цю підробку як доказ і відмовив працівнику у поновленні на роботі.

Зокрема суд підкреслив що: «позивачем не надано доказів того, що він не звертався до відповідача з вказаною заявою, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині визнання звільнення позивача з роботи незаконним та поновлення на посаді завідувача господарства Державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво»; стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09 лютого 2016 току по дату поновлення на роботі, не підлягають задоволенню.»

Які це повинні бути докази, і як взагалі працівник може довести, що він НЕ писав заяви про звільнення не знає ніхто, і в першу чергу суд, проте ці проблеми суд не хвилюють, адже суд розуміє принцип змагальності сторін по- своєму.