Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України від 23.09.1999 р. № 1105-ХІV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Платників єдиного внеску визначено ч. 1 ст. 4 Закону України від 07.07.2010 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», до яких віднесено, зокрема, роботодавців: дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), розташовані на території України.
За інформацією Державної фіскальної служби України (лист від 16.02.2018 р. № 643/6/99-99-13-02-03-15/ІПК) на іноземних громадян, які працюють у представництвах іноземних підприємств, розташованих на території України, не поширюються норми ст. 253 Кодексу законів про працю України, тому вони не підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.
Відповідно зазначені представництва не є страхувальниками для іноземців у разі нарахування та виплати їм на території України доходу у вигляді заробітної плати.
При цьому заробітна плата таких громадян не є базою нарахування єдиного внеску.
Отже, іноземні громадяни, які працюють у представництвах іноземних компаній, розташованих на території України, не мають права на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг за кошти Фонду соцстраху України.