Наприкінці 2017 року ДФСУ видала лист від 20.10.2017 р. № 2323/6/99-99-15-03-02-15/ІПК, де зазначила, що кошти, які головна компанія – нерезидент перераховує своєму постійному представництву в Україні, потрібно розцінювати як об’єкт ПДВ. Якщо сума такого фінансування перевищить ПДВ-реєстраційний ліміт (на сьогодні 1 млн грн), представництво повинно буде зареєструватися платником ПДВ. Чи правомірний такий висновок?
Аргументи проти висновку
На нашу думку, висновок ДФСУ є протиправним. Як аргументи можна назвати такі:
Протилежна позиція
Цікаво, що ДФСУ не дотримується своєї позиції послідовно. Так, уже в 2018 році податковою службою з цього питання було видано й інший лист (від 15.02.2018 р. № 628/6/99-99-15-02-02-15/ІПК), протилежний попередньому. У ньому ДФСУ прямо вказала, що операція з отримання постійним представництвом фінансування від головної компанії не є об’єктом ПДВ: «<...> у разі якщо кошти, що надходять на рахунок постійного іноземного представництва в Україні від головної компанії – нерезидента, не є компенсацією вартості товарів/послуг, що постачаються таким представництвом, то при їх отриманні представництво не визначає податкові зобов’язання з ПДВ, оскільки відсутній об’єкт оподаткування ПДВ. <…>».
І з цим висновком ми цілковито згодні. Водночас це також означає, що для одних платників ДФСУ один висновок, а для інших – зовсім інший. Звичайно, тут можна було б послатися на те, що у випадку з фіскальним висновком платник просто невдало сформулював запит, але місцеві ДФСУ взяли на озброєння саме лист із протилежною позицією – тобто він був виданий не випадково і загалом відображає поточну позицію фіскальних органів.
Судова практика
Водночас також повинні повідомити, що з цього питання вже є позитивна для платників судова практика на рівні ВАСУ. Зокрема, визначення від 02.10.2014 р. у справі № К/9991/49059/12: «<…> Представництво отримувало на власний банківський рахунок кошти від Французького акціонерного товариства розробок та керувань САФЕЖ лише на своє утримання згідно із кошторисом витрат, а відтак у відповідача не було правових підстав для висновку про порушення позивачем пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» <…>».
Якщо зіткнетеся з такою проблемою, пам’ятайте, що суд із високою ймовірністю буде на вашому боці.