Відповідно до глави 58 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (ЦКУ) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 762 глави 58 ЦКУ за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ст. 626 глави 52 ЦКУ).
Наявність саме цивільно-правового договору є необхідною умовою для того, щоб відповідна операція вважалася орендною операцію.
Таким чином, договори оренди нерухомого (рухомого) майна відносяться до договорів цивільно-правового характеру.
Водночас, предметом договору про надання послуг та договору найму є різні об’єкти цивільних прав. Так, предметом договору найму є неспоживна річ (ст. 760 ЦКУ), а предметом договору про надання послуг є послуга, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (ст. 901 ЦКУ).
Отже, договір найму (оренди) не може бути віднесений до договору про надання послуг.
Таким чином, відповідно до Довідника ознак доходів, наведених у додатку до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Мінфіну від 13.01.2015 р. № 4, суми орендних платежів, які отримуються фізичною особою, відображаються податковим агентом у податковому розрахунку за ф. № 1ДФ за ознакою доходу «127», як виплата інших доходів.
Враховуючи викладене вище, юридична особа (фізична особа - підприємець) – орендар при виплаті доходу фізичній особі – орендодавцю зобов’язана нарахувати, утримати та сплатити до бюджету податок на доходи фізичних осіб за ставкою, визначеною п.167.1 ПКУ (18 %) та відобразити дану виплату у податковому розрахунку за ф. 1ДФ за ознакою доходу «127».