Податківці встановили, що контрагент не був за своїм місцезнаходженням. Також у нього немає адміністративно-господарських ресурсів: основних фондів (складських приміщеннь, транспортних засобів), трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності. Відповідно, операції між підприємством і його контрагентом носять фіктивний характер.
Суди перших двох інстанції підтримали позицію контролерів.
Але Верховний суд України (ВС) вважає, що порушення вимог податкового законодавства чи правил податкового обліку певним постачальником у ланцюгу постачання не може бути самостійною підставою для висновку щодо порушення покупцем вимог формування об’єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту. Тому покупець товарів (робіт, послуг) не зазнає негативних наслідків.
Зокрема, бути позбавленим права сформувати витрати та податковий кредит через можливу неправомірну діяльність його контрагентів. Але за умови, якщо контролери не доведели, а суд не встановив факти, які б свідчили про обізнаність підприємства щодо протиправної поведінки контрагентів та узгодженість дій між ними.
Суди попередніх інстанцій виходили із того, що у контрагента немає ресурсів для поставки товарів, разом з тим матеріали справи не містили належних доказів, які б підтвердили зазначену обставину.
ВС звертає увагу, що відсутність власних ресурсів не завжди є беззаперечним свідченням неможливості поставки товарів. У кожному конкретному випадку така обставина підлягає оцінці з огляду на характер здійснюваної операції. Необхідно також аналізувати чи мало місце залучення необхідних ресурсів на підставі цивільно-правових договорів.