Олеся Остафієва, співвласниця Відьма-бару «Лиса гора», НВ- Бізнес.
Поки підприємці штурмували парламент, домагаючись відстрочки введення РРО та ускладнення звітності, в соціальних мережах прокотилася хвиля презирства і звинувачень на адресу єдиноподатників, які не хочуть платити податки і жити за правилами.
До булінгу ФОПів підключилися імениті ЛОМи, які нагадували, як в ресторанах ми платимо за один обід кількома транзакціями і як автомийки з чергами і сотнями тисяч доходів платять за місяць 800 грн.
Мінімізація чи спрощення?
Насправді історія з декількома транзакціями не стільки про прагнення мінімізувати, скільки про прагнення вести роботу на спрощеній системі оподаткування. І знак рівності тут ставити недоречно.
Поясню. Якщо ти ресторатор з ТОВ або ФОП загальної групи оподаткування, то купивши 500-грамову палку ковбаси для м’ясної нарізки, ти не можеш відразу списати гроші за ковбасу до витрат. Ти можеш списати їх тільки в той момент, коли у тебе ці м’ясні нарізки куплять. Купили в цьому місяці три нарізки по 50 грамів — списали третину палки у витрати. І це величезна щоденна трудомістка робота для бухгалтера, яка вимагає багато часу і відповідну оплату праці. Щодня бухгалтер аналізує всі замовлення і за калькуляційними картками списує продукцію.
Зараз так відбувається з алкоголем: купили коктейль — списали до витрат 40 грамів джину
Експерти, які в своїх заявах будять класову ненависть до підприємців, не говорять найважливішого: будь-яке додавання роботи зі звітності збільшує витрати, які завжди закладаються в кінцеву ціну продукту або послуги. Тобто підтримуєте ініціативу — будьте готові платити більше. Але цього споживачеві ніхто не говорить. І коли робота перукаря виросте в ціні на 50%, сам же споживач буде проситися на стрижку до майстра додому, тим самим залишаючи державну казну без податку взагалі.
«Спрощене оподаткування» не дорівнює «пільгове»
І якщо вже й говорити предметно про єдиний податок, то далеко не завжди він був «пільговим». Коли в кінці 90-х за президента Кучми була введена спрощена система оподаткування, максимальна ставка податку в 200 грн перевищувала середню зарплату. Тобто і відрахування в Пенсійний фонд з цієї суми перевищували відрахування звичайного працівника.
Незважаючи на формальне зростання податкового тиску, мікробізнес виграв від спрощення податкової звітності, що для багатьох було великою проблемою. Оскільки ставки єдиного податку не індексувалися роками, з часом «спрощенка» перетворилася на пільгу і лазівку для зловживань. У 2005 році максимальна ставка єдиного податку становила лише чверть від середньої зарплати. І саме в той період спрощену систему стали використовувати для ухиляння від податків.
Але суть спрощеної системи була саме в спрощенні, а не дешевизні. І запит у бізнесу залишився той самий: матеріальний облік вимагає величезних витрат часу на підготовку первинних і внутрішніх облікових документів. Проблема навіть не в самих РРО, а в захмарних штрафах за технічні помилки. Плюс необхідність вести повноцінний складський облік за кожною номенклатурою — особливо це відчутно на дрібній товарці, на кшталт фурнітури.
Візьмемо для прикладу мікробізнес — прикраси для волосся ручної роботи, які реалізовуються в Інстаграм. Уже завтра мама в декреті, яка з недорогої китайської фурнітури робить ексклюзивні прикраси, зіткнеться з пеклом звітності.
Наприклад, обруч для волосся. Вона знає, за скільки його зможе продати, але для ведення обліку потрібно мати офіційні інвойси з Аліекспрес для розрахунку собівартості, далі обчислити собівартість прикраси — наприклад, порахувати, скільки бісеринок, намистин, оксамиту, дроту, ниток і голок пішло на одну прикрасу і відобразити в товарному звіті, зробити номенклатуру в РРО і вести облік щоденної роботи. Для мікробізнесу це неминуче спричинить смерть в половині випадків, тому що оплата послуг бухгалтера і драконівські штрафи швидко переведуть його з розряду рентабельного в глибоко збитковий.
Середній клас: стратити не можна помилувати
І останнє, але найважливіше. Саме малий бізнес вирощує середній клас в країні, і саме середній клас найактивніше формує запити державі на зміни та розвиток. Як не парадоксально, але в Україні для розвитку середнього класу найбільше зробив Леонід Кучма, увівши єдиний податок і тандем «Нова пошта — ПриватБанк», зробивши максимально зручними та простими платежі й пересилання для дрібних підприємців.
Насправді відсутність РРО та спрощене оподаткування — не панацея. Є інші способи — хтось взагалі на кілька років звільняє від податків малий бізнес або перспективні галузі, хтось засипає дешевими кредитами і грантовими програмами. У той час як інші виділяють мільярди на силові відомства. Цим і відрізняються держави, які хочуть мати розвинену економіку і активне громадянське суспільство, від диктатур.