Вітаю, друзі! Я – Наталя Амброзяк, юристка журналу «Податки та бухоблік».
Ситуація: 71-річного працівника музею притягли до кримінальної відповідальності за те, що він незаконно отримав карантинні 8 тис. грн.
Він подав заяву через портал «Дія». Музей знаходився на території «червоної» зони, вид діяльності, звісно, під забороною. Тож заява пройшла без будь-яких зауважень. Проте було одне «але» - цей працівник отримував за той період заробітну плату у повному обсязі.
Потім за нього узялися слідчі правоохоронних органів. Справа потрапила до суду і 71-річному чоловікові присудили не багато не мало, а 3 роки позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік. Кваліфікували його дії як шахрайство з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 190 ККУ). Звинувачення, скажімо так, досить серйозне. Якби не випробування, то була б у чоловіка ще й судимість строком у 6 років (п. 8 ст. 89 ККУ). Зауважимо: у разі встановлення строку випробування і успішного дотримання його вимог судимість знімається після спливу цього строку (п. 1 ст. 89 ККУ).
Повний текст рішення можна почитати тут.
Не можемо сказати, чи надавили на нього слідчі (можливо й так), але такий вирок – результат того, що обвинувачений визнав свою вину, підписавши угоду про визнання винуватості.
А от тепер пропоную розібратися у ситуації. Чи дійсно тут має місце саме злочин? І на які нюанси треба звернути увагу.