Автор: Нестеренко Максим, податковий експерт.
Нацбанк заборонив валютним обмінникам вивішувати курс обміну валют. Але і без цього навіть звичайні громадяни, звісно ж, помітили, як стрибнув курс іноземних валют. Тут все очевидно — «на війні, як на війні». А от суб’єкти ЗЕД-діяльності зауважили зміни курсу так би мовити «на власній кишені». У прямому сенсі слова. У цій статті згадаємо, як рахувати курсові різниці і як їх відображати в обліку.
Під курсовими різницями розуміють різницю між оцінками однакової кількості одиниць інвалюти при різних валютних курсах (п. 4 НП(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів»). Валютним курсом для цілей бухобліку вважають виключно курс НБУ (п. 4 НП(С)БО 21). А отже, курсові різниці виникають лише при коливаннях курсу НБУ.
Різниця в оцінках інвалюти за курсом НБУ і за курсом валютного ринку (виникає при купівлі-продажу валюти) жодного cтосунку до курсових різниць не має — це сумова різниця. У бухобліку її зараховують або до складу операційних доходів (Кт 711), або до складу операційних витрат (Дт 942). Тож не плутайте її з курсовою різницею.
Курсові різниці визначають тільки за монетарними статтями Балансу. До них належать:
1) інвалюта в касі та на банківських рахунках (розподільчому, поточному, депозитному);
2) валютні дебіторська і кредиторська заборгованості, які будуть погашені грошима, та зобов’язання засновників-нерезидентів при формуванні статутного капіталу.
За немонетарними статтями курсові різниці неможливі в принципі — за ними такі різниці ніколи не розраховують (п. 7 НП(С)БО 21).