Чи доводилося вам замислюватися, хто стоїть на варті майнових прав дитини чи людини, яка через стан здоров’я або вік не може повною мірою захистити себе? Це не абстрактне питання, а цілком практичне — коли йдеться про продаж квартири, оформлення спадщини чи дарування майна. Саме в таких випадках держава включає «юридичний бронежилет», аби захистити інтереси найбільш вразливих.
Законодавство України — Цивільний та Сімейний кодекси, а також Порядок вчинення нотаріальних дій — встановлюють спеціальні правила, що не лише ускладнюють процедуру, а й створюють запобіжник проти зловживань. І головним елементом цього механізму є орган опіки та піклування. Саме він надає дозвіл на ті угоди, які можуть прямо вплинути на житлові чи майнові права дітей і недієздатних осіб. Без такого дозволу нотаріус просто не зможе посвідчити правочин.
Дозвіл потрібен у низці ключових випадків. Передусім, це будь-яке відчуження нерухомості чи іншого цінного майна, власником якого є дитина або недієздатна особа: продаж, обмін, дарування, поділ. Сюди ж відносяться і правочини з транспортними засобами. Для неповнолітніх від 14 до 18 років та осіб з обмеженою дієздатністю діє той самий принцип — без дозволу органу опіки та піклування угоди з нерухомістю чи автомобілями неможливі.
Водночас закон залишає простір для розумних винятків. Наприклад, дитина може самостійно укладати дрібні побутові правочини — придбати необхідні речі, зробити звичайні покупки, що відповідають її віку та розвитку. Не потрібен дозвіл і тоді, коли дитина набуває у власність майно шляхом спадкування або за договором дарування, адже це розширює, а не звужує її права.
Окремої уваги заслуговує питання підпису та згоди. Від імені малолітніх та недієздатних правочини підписують їхні законні представники — батьки або опікуни. Натомість неповнолітні та особи з обмеженою дієздатністю підписують документи особисто, але обов’язково за згодою батьків чи піклувальників та з дозволом органу опіки. Якщо ж правочин стосується цінного майна, закон вимагає ще й письмової нотаріально посвідченої згоди другого з батьків.
Зрештою, мета цих норм проста і зрозуміла — створити правові бар’єри, які не дозволять нехтувати інтересами тих, хто не може повністю захистити себе. Дотримання цих правил — не бюрократична формальність, а реальна гарантія безпеки та законності. І якщо ми говоримо про дітей чи осіб, які потребують опіки, то саме тут варто пам’ятати: кожен підпис має значення, кожен дозвіл — це запобігання можливій втраті житла чи майна. Адже за юридичними процедурами стоїть найцінніше — захищене майбутнє людини.