Посвідчення нотаріусами правочинів за участю дітей та осіб під опікою: як держава ставить захисний бар’єр від зловживань

Чи доводилося вам замислюватися, хто стоїть на варті майнових прав дитини чи людини, яка через стан здоров’я або вік не може повною мірою захистити себе? Це не абстрактне питання, а цілком практичне — коли йдеться про продаж квартири, оформлення спадщини чи дарування майна. Саме в таких випадках держава включає «юридичний бронежилет», аби захистити інтереси найбільш вразливих.

Законодавство України — Цивільний та Сімейний кодекси, а також Порядок вчинення нотаріальних дій — встановлюють спеціальні правила, що не лише ускладнюють процедуру, а й створюють запобіжник проти зловживань. І головним елементом цього механізму є орган опіки та піклування. Саме він надає дозвіл на ті угоди, які можуть прямо вплинути на житлові чи майнові права дітей і недієздатних осіб. Без такого дозволу нотаріус просто не зможе посвідчити правочин.

Дозвіл потрібен у низці ключових випадків. Передусім, це будь-яке відчуження нерухомості чи іншого цінного майна, власником якого є дитина або недієздатна особа: продаж, обмін, дарування, поділ. Сюди ж відносяться і правочини з транспортними засобами. Для неповнолітніх від 14 до 18 років та осіб з обмеженою дієздатністю діє той самий принцип — без дозволу органу опіки та піклування угоди з нерухомістю чи автомобілями неможливі.

Водночас закон залишає простір для розумних винятків. Наприклад, дитина може самостійно укладати дрібні побутові правочини — придбати необхідні речі, зробити звичайні покупки, що відповідають її віку та розвитку. Не потрібен дозвіл і тоді, коли дитина набуває у власність майно шляхом спадкування або за договором дарування, адже це розширює, а не звужує її права.

Окремої уваги заслуговує питання підпису та згоди. Від імені малолітніх та недієздатних правочини підписують їхні законні представники — батьки або опікуни. Натомість неповнолітні та особи з обмеженою дієздатністю підписують документи особисто, але обов’язково за згодою батьків чи піклувальників та з дозволом органу опіки. Якщо ж правочин стосується цінного майна, закон вимагає ще й письмової нотаріально посвідченої згоди другого з батьків.

Зрештою, мета цих норм проста і зрозуміла — створити правові бар’єри, які не дозволять нехтувати інтересами тих, хто не може повністю захистити себе. Дотримання цих правил — не бюрократична формальність, а реальна гарантія безпеки та законності. І якщо ми говоримо про дітей чи осіб, які потребують опіки, то саме тут варто пам’ятати: кожен підпис має значення, кожен дозвіл — це запобігання можливій втраті житла чи майна. Адже за юридичними процедурами стоїть найцінніше — захищене майбутнє людини.