Питання звільнення вагітних працівниць є одним із найчутливіших у трудовому праві. Особливо складні ситуації виникають тоді, коли трудові відносини оформлені строковим договором або контрактом, строк якого спливає під час вагітності.
Розглянемо, що говорить закон, які ризики для роботодавця та які права має працівниця.
Ключова норма — ст. 184 Кодексу законів про працю України.
Вона встановлює:
► заборонено звільняти вагітних жінок з ініціативи роботодавця;
заборона поширюється на:
Єдиний виняток — повна ліквідація підприємства (допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням).
Чи вважається закінчення строку договору звільненням з ініціативи роботодавця?
Тут — головна юридична тонкість.
Строковий договір припиняється на підставі:
п. 2 ст. 36 КЗпП — закінчення строку трудового договору.
Це формально не є звільненням з ініціативи роботодавця.
Але для вагітних діє спеціальна гарантія.
Обов’язок роботодавця: обов’язкове працевлаштування
Ч. 3 ст. 184 КЗпП прямо передбачає:
Роботодавець зобов’язаний:
Судова практика сформувала чіткі підходи:
Роботодавець повинен:
Навіть у цьому випадку:
Це прямо випливає зі ст. 184 КЗпП.
Типові помилки роботодавців
Найчастіші порушення:
Такі дії майже завжди програються в суді.
Суди стабільно стають на бік працівниць.
Гарантії ст. 184 КЗпП мають абсолютний характер
закінчення строку договору не скасовує обов’язку працевлаштування
Типові рішення:
Навіть в умовах дії Закону про трудові відносини під час війни:
Вагітну не можна звільнити через закінчення строку договору без працевлаштування.
Роботодавець зобов’язаний активно шукати вакансії.
Якщо роботи немає — виплачується середній заробіток (не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору).
Судова практика — однозначно на боці працівниць.
Для роботодавця це одна з найризиковіших категорій звільнень.
Будь-яке порушення майже гарантовано призводить до програшу в суді.