Відтворення матеріалу у будь-якій формі повністю або частково можливо лише з письмового дозволу газети «Інтерактивна бухгалтерія».
Інвалютний внесок до статутного капіталу:
бути чи не бути курсовим різницям
Нерезидент вносить інвалюту до статутного капіталу підприємства. Частина коштів була внесена відразу, а решту внесуть пізніше. Чи потрібно визначати курсові різниці за заборгованістю учасника?
Відповідь: Статутний капітал підприємства в бухобліку відображається на рахунку 40 «Статутний капітал». Сальдо на цьому рахунку повинно відповідати розміру статутного капіталу, який зафіксовано в установчих документах підприємства.
Поки засновники (учасники) не внесли свої частки до статутного капіталу (або внесли лише частково), на рахунку 46 «Неоплачений капітал» «висить» така заборгованість. Фактично це різниця між сумою статутного капіталу та сумою, уже внесеною засновниками (учасниками).
Заборгованість засновників (учасників) госптовариства за внесками до статутного капіталу відображається за дебетом рахунка 46. А погашення такої заборгованості — за кредитом.
Під час внесення інвалюти до статутного капіталу вона перераховується в гривні за курсом НБУ, який діяв на дату визнання власного капіталу (п. 5 П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів»).
Вважаємо, що за заборгованістю засновників (учасників) визначати курсові різниці не потрібно. Пояснимо.
Позиція Мінфіну України була висловлена в листі від 20.08.2012 р. № 31-08410-07-25/20605, де внесок до статутного капіталу підприємства, зафіксований у статутних документах, не підлягає переоцінці у зв’язку зі зміною курсу інвалют. Та це й зрозуміло. А от стосовно заборгованості засновника прозвучала така фраза: « В бухгалтерському обліку курсові різниці за зобов’язаннями нерезидентів з внесків до статутного капіталу підприємства, які мають бути здійснені в іноземній валюті, підлягають перерахунку з використанням валютного курсу на дату балансу ».
Тобто мінфінівці вважають, що за заборгованістю засновників в інвалюті потрібно визначати курсові різниці. Ця позиція обумовлена тим, що Мінфін вважає таку заборгованість монетарною статтею. І якщо в П(С)БО 21 про це ані слова, то МСБО 21 «Вплив змін валютних курсів» таку заборгованість визнає монетарною статтею (див. п. 16 МСБО 21).
Так, підприємствам, які складають фінзвітність за міжнародними стандартами, визначати курсові різниці таки доведеться. Решта підприємств (які керуються національними стандартами) курсові різниці можуть не визначати. Такий висновок випливає із того, що за П(С)БО 21 перерахунку підлягають лише монетарні статті в інвалюті. Цей же стандарт і дає їм визначення. Це статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов’язання, які будуть отримані чи сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів (абз. 6 п. 4 П(С)БО 21). Водночас усі інші статті автоматично вважаються немонетарними (абз. 7 п. 4 П(С)БО 21).
Неоплачений капітал є статтею власного капіталу. А така стаття не є ані статтею про грошові кошти, ані про активи, ані про зобов’язання. Тому заборгованість за інвалютним внеском не є монетарною статтею. Відповідно, обов’язку визначати курсові різниці не виникає.
Водночас під час погашення засновником (учасником) заборгованості інвалюта перераховується в гривні. Це відбувається за курсом НБУ, що діяв на дату зарахування коштів до банку.
Зверніть увагу!
Валютні курси на дату визнання капіталу та дату оплати можуть дещо відрізнятися. Так, якщо курс виріс, то різниця визнається іншим доходом від звичайної діяльності (Дт 46 Кт 746 ), а якщо знизився — іншими витратами від звичайної діяльності (Дт 977 Кт 46 ).
Позиція податківців неоднозначна. У консультації в ЄБПЗ (підкатегорія 110.13) контролери чітко зазначили: «не внесена до статутного фонду іноземна валюта як монетарна стаття балансу (грошові кошти, які будуть отримані у фіксованій сумі грошей), підлягає перерахунку». Однак Узагальнююча податкова консультація щодо визначення курсових різниць від перерахунку операцій в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти, затверджена наказом ДПСУ від 05.07.2012 р. № 574 говорить протилежне, апелюючи до бухобліку (зокрема, до П(С)БО 21). Тож якщо підприємство застосовує національні стандарти бухгалтерського обліку, то ні в бухгалтерському, ні в податковому обліку піклуватися про курсові різниці за інвалютною заборгованістю засновників не варто. А от тим, хто перейшов на міжнародні стандарти, доведеться розраховувати їх із відповідними наслідками в податковому обліку.
Ірина ЛІТВІНЧУК,
бухгалтер-експерт
газети «Інтерактивна бухгалтерія»