Обіцяної… перевірки 3 роки чекають: про строки візитів контролерів

* Говоримо про зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 р. № 1797-VIII.

** 2555 днями при проведенні перевірки контрольованої операції відповідно до ст. 39 ПКУ.

Розпочнемо з того, що з 01.01.2017 р. в ст. 102 ПКУ були внесені зміни, згідно з якими контролюючий орган має право провести перевірку платника не пізніше за закінчення 1095-го дня. Відлік стартує з дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації*** та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом. Якщо ж така податкова декларація була подана пізніше, то — за днем її фактичного надання.

*** А також Звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п. 133.4 ПКУ.

Раніше такі обмеження стосувалися лише строків самостійного визначення суми грошових зобов’язань контролюючими органами. А ось з 01.01.2017 р. строки давності поширюються і на період, який може бути охоплений перевіркою.

Цим змінам присвячений лист № 11356****.

**** Лист ДФСУ від 05.05.2017 р. № 11356/7/99-99-14-03-03-17.

У ньому ДФСУ акцентує увагу на тому, що перевірку повинні призначати з урахуванням зазначених строків, що, у свою чергу, відображається в наказі про проведення такої перевірки.

Що такі нововведення означають для нас з вами? Тепер не лише визначити/донарахувати податкові зобов’язання, але і навіть просто перевірити періоди, що передують 1095/2555-денному строку, податківці не можуть.

Знову ж таки, тут є винятки. Ті ж перевірки стосовно дотримання законодавства з питань сплати ЄСВ.

Згідно з ч. 16 ст. 25 Закону про ЄСВ строк давності щодо нарахування, застосування і стягнення сум недоїмки, штрафів і нарахування пені не застосовується.

Інше запитання: чи був сенс у перевірках, за результатами яких податківці не мали права визначити платникові суму грошових зобов’язань?

Ця проблема, вважаємо, цікавіша в контексті граничних строків зберігання пов’язаних з оподаткуванням документів, а саме, коли йдеться про знищення документів за неперевірені періоди давністю більше 1095 днів.

Податківці традиційно вважали, що цього робити не можна, мовляв «так, донарахувати не можемо, але перевірити однак усе одно можемо. Отже, поки не перевіримо — зберігайте». Неначе в цьому випадку спрацьовує п. 44.4 ПКУ, хоча це обговорюване питання.

Так ось, зі встановленням законодавцем граничного строку на проведення самої перевірки у версії з можливістю знищення документів за неперевірені періоди, які податківці вже в принципі перевірити не можуть через строк давності, ваги помітно додалося .