Ольга Соловйова, Керуючий Партнер Avidbiz |
Справа Суду Європейського Союзу (European Court of Justice) C-648/15 від 27 квітня 2017 р., Республіка Австрія проти Федеративної Республіки Німеччина.
Особиста думка автора. Перед тим, як дам нижче аналіз цієї справи, я б хотіла одразу зазначити, по-перше, ця справа зачіпає наступні принципи:
По-друге, я особисто як податковий адвокат декілька років назад супроводжувала подібну справу клієнта в українському суді, представляючи інтереси української лізингової компанії, яка була 100% дочірньою компанією білоруської лізингової компанії. Українська «дочка» працювала на підставі договорів лізингу з материнською і, відповідно, виплачувала материнській компанії лізингові платежі. Згідно з DTT, між Україною і Республікою Білорусь лізингові платежі повинні були б обкладатися податком в Республіці Білорусь (ст. 7 DTT), що і було зроблено. Материнська компанія, отримавши дохід від української дочки, заплатила CIT у своїй країні. Однак українська податкова, нічого не отримавши, вирішила, що лізингові платежі (фактично – орендні платежі) є процентами в розумінні ст. 11 DTT, і потрібно заплатити 10% податок на доходи нерезидента в Україні. Усі мої доводи про різну природу процентів за борговими зобов'язаннями, як визначено в ст. 11 DTT, і орендних платежів, якими є лізингові платежі, суд не взяв до уваги і виніс рішення на користь української податкової адміністрації. Таким чином, одна й та ж сума доходу була оподаткована двічі. Тому у мене є особисте ставлення до справ, де держава вважає допустимим своє втручання до рівня інтерпретації юридичних термінів на свою користь, «перевертаючи» абсолютно різні за своєю суттю правовідносини: орендні платежі стають процентами за борговими зобов'язаннями так само, як у справі, описаній нижче, проценти за борговими зобов'язаннями перетворюються на дивіденди.
Отже, справа стосується оподаткування податком процентів за іменними сертифікатами («Genussscheine»), придбаними австрійською компанією UniCredit Bank Austria AG («UniCredit») у німецького банку. Сертифікати, про які йде мова, наділяють їхнього власника правом на отримання щорічних процентів за фіксованою ставкою від номінальної вартості сертифікатів. Однак виплата процентів може бути припинена, якщо емітент несе розрахункові збитки, або їхня сума може бути зменшена, якщо це саме по собі може завдати збитків. При цьому виникає право на виплату заборгованості в наступні роки, коли боржник отримує достатній обсяг прибутку.
Обидві держави-члени згодні з юридичною класифікацією доходу від обговорюваних сертифікатів, тобто, як процентів у значенні ст. 11 Конвенції, а не як дивідендів у значенні ст. 10. Відповідно до ст. 11(1) Конвенції, права на оподаткування податком доходу від процентів надаються державі, в якій бенефіціарний власник – у цьому випадку Австрія – є резидентом. Однак ст. 11(2) вводить виняток, згідно з яким «дохід від прав або прав вимоги по заборгованості за участю в прибутку» також може обкладатися податком у державі, в якій отримано дохід. Хоча сторони згодні з тим, що вказаний виняток застосовується тільки щодо винагороди в зв'язку з правами вимоги по заборгованості, які залежать від прибутку, вони не згодні з рівнем залежності, що вимагається.
На думку Німеччини, критерій залежності виконується у разі, коли виплата залежить від отримання боржником певного рівня прибутку. Німеччина вважає, що така ситуація має місце у разі обговорюваного інструменту, тому стверджує, що вона має виняткове право на оподаткування податком доходу від цих сертифікатів.
З іншого боку, Австрія наполягає на тому, що цей виняток має тлумачитися у вузькому сенсі, тобто, стосовно винагороди, на додаток до складової фіксованої процентної ставки, яка визначається на основі прибутку емітента, і тому претендує на ексклюзивні права щодо обкладання податком доходу від сертифікатів, придбаних UniCredit.
За результатами аналізу, проведеного судом (стислий виклад):
Після розгляду справи деякі експерти і я вважаємо, що «проценти» і фраза «дохід від (...) прав вимоги по заборгованості за участю в прибутку», які використовуються в Конвенції, повинні тлумачитися окремо в контексті міжнародних угод, а не з посиланням на національне право держави-джерела. В адвокатській оцінці значення спірних термінів Генеральний Адвокат в цій справі звертається до двох прикладів фінансових інструментів, які згадуються в ст. 11(2) Конвенції: «облігацій з правом на участь у прибутках компанії», які зазвичай визначаються як зобов'язання, що дають власнику право на частину прибутку боржника (в доповнення до складової фіксованого доходу), і «кредитів з участю в прибутку», які характеризуються базовою процентною ставкою, що доповнюється процентами, пов'язаними із сумою прибутку емітента. Я вважаю, що фраза, щодо якої існує розбіжність, повинна бути чітко розтлумачена і обмежуватися доходом, який надає кредитору право на частину або частку в прибутках боржника. Обговорювані сертифікати дають право на винагороду, сума якої обчислюється на основі фіксованого відсотка від номінальної вартості таких сертифікатів і не залежить від суми прибутку, одержуваного емітентом. Це не пов'язано з «доходом від (...) прав вимоги по заборгованості за участю в прибутку» у значенні ст. 11(2) Конвенції.
Також я вважаю в цьому випадку повним абсурдом підводити поняття процентів під поняття дивіденди, тому що в такому випадку зводиться нанівець вся природа боргових цінних паперів, а також поняття акціонера як власника, оскільки дивіденди виплачуються власнику в більшості випадків, який виконує ще ряд зобов'язань, як, наприклад, участь в загальних зборах, контролі органів управління та ін., що абсолютно не передбачено для власника облігацій. За такою аналогією ми можемо говорити, що всі банки, які видають кредити компаніям, є учасниками в їхніх доходах, тому що проценти виплачуються з доходу компанії.
Суд виносить таке рішення: концепція «прав вимоги по заборгованості за участю в прибутку», про яку йде мова у ст. 11(2) Конвенції між Республікою Австрія та Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і капітал (Abkommen zwischen der Republik Österreich und der Bundesrepublik Deutschland zur Vermeidung der Doppelbesteuerung auf dem Gebiet der Steuern vom Einkommen und vom Vermögen) від 24 серпня 2000 р., повинна тлумачитися як така, що виключає сертифікати, подібні до тих, що обговорюються в цій справі. Тобто, проценти – це проценти.
Юридичний супровід Avidbiz під час СOVID-19 в Україні та світі включає:
1. Особливості організації роботи персоналу під час карантину та документальне оформлення (дистанційна робота, гнучкий режим робочого часу тощо). Відповідальність роботодавця за порушення карантинних правил.
2. Введення простою на підприємстві, його оформлення. Порядок оплати часу простою.
3. Податкові спрощення на час карантину, чи допоможуть Вашому бізнесу? (подання звітності, податкові перевірки, акциз, звільнення від сплати ввізного мита, особливості застосування штрафів та пені, плата за землю та строки, ЄСВ).
4. Процентна ставка кредитного договору. Права позичальника/боржника.
5. Особливості звільнення від плати за користування майном (оренда).
6. Можливі санкції за порушення правил карантину, самоізоляції, обсервації (адміністративні та кримінальні).
7. Режим надзвичайної ситуації та його вплив на бізнес. Відмінність від надзвичайного стану.
8. Державна підтримка аграрного сектору під час карантину.
9. Ринок землі в Україні сьогодні
10. Застосування договірних положень про форс-мажор в зв'язку з поширенням коронавіруса і введенням карантину.
11. Міжнародне оподаткування: як податкові заходи зарубіжних країн щодо карантину/пандемії вплинуть на український бізнес з міжнародним елементом.
12. Як працює контроль за цінами під час пандемії, можливі санкції.
13. Податкові заходи щодо карантину для ФОПів: як працює звільнення від сплати ЄСВ, відтермінування введення РРО, обмеження застосування штрафів, тощо.