Деякі нюанси бухгалтерського обліку операцій з торговельною маркою

Торговельна марка – гарантія впізнаваності компанії на ринку, показник її статусу та успішності. Які особливості відображення в бухгалтерському обліку операцій з торговельною маркою?

Відповідно до п. 5 П(С)БО 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 р. № 242 (далі − П(С)БО 8), права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті, належать до об’єктів нематеріальних активів.

У той же час відповідно до п. 9 П(С)БО 8 витрати на створення торговельних марок (товарних знаків) не визнаються нематеріальним активом, а відображаються у складі витрат відповідного звітного періоду.

Такий підхід пояснюється тим, що на етапі створення торговельної марки (далі − ТМ) підприємство самостійно не має можливості достовірно оцінити її вартість, а достовірна оцінка вартості – один з важливих критеріїв визнання активу.

В обліку операції з надходження ТМ як об’єктів нематеріальних активів можуть бути відображені як операції купівлі, дарування, обміну на подібні або неподібні активи.

Витрати, пов’язані з надходженням ТМ (придбанням), а саме вартість виключних майнових прав, реєстраційні витрати, сплата мита будуть формувати первісну вартість торговельної марки на рахунку 15 «Капітальні інвестиції».

Для обліку операцій усіх об’єктів нематеріальних активів, у тому числі права на ТМ, використовуються форми первинного обліку, затверджені наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження типових форм первинного обліку об’єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів» від 22.11.2004 р. № 732 (далі − Наказ № 732).

Оприбуткування ТМ з відображенням на рахунку 12 «Нематеріальні активи» здійснюється на підставі «Акта введення в господарський оборот об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів» (типова форма № НА-1). Для аналітичного обліку використовується «Інвентарна картка обліку об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів» (типова форма № НА-2).

Витрати на створення та підтримку власної ТМ слід розглядати як витрати відповідного звітного періоду. У бухгалтерському обліку такі витрати слід відображати у складі витрат на збут на рахунку 93 «Витрати на збут».

Право власності на придбану ТМ підлягає амортизації. Відповідно до п. 26 П(С)БО 8 підприємство самостійно встановлює строк корисного використання нематеріальних активів, враховуючи:

• строки корисного використання подібних активів (нагадаємо, що строк дії знака становить 10 років і може бути подовжений щоразу на 10 років);
• моральний знос, що передбачається;
• правові або інші подібні обмеження щодо строків використання;
• очікуваний спосіб використання нематеріальних активів підприємством.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за тим, у якому нематеріальний актив уведено в господарський оборот. Суму нарахованої амортизації підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і накопиченої амортизації нематеріальних активів (п. 29 П(С)БО 8).

Метод амортизації нематеріального активу обирається підприємством самостійно на основі умов отримання майбутніх економічних вигід. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу. Розрахунок амортизації у випадку застосування відповідних методів нарахування здійснюється згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби» (п. 27 П(С)БО 8).

При розрахунку вартості, що амортизується, ліквідаційна вартість нематеріальних активів прирівнюється до нуля, крім випадків:

• існування невідмовного зобов’язання іншої особи щодо придбання цього об’єкта наприкінці строку його корисного використання;
• можливості визначення ліквідаційної вартості на підставі інформації існуючого активного ринку, і очікується, що такий ринок існуватиме наприкінці строку корисного використання цього об’єкта.

Щодо роялті

Відповідно до п. 20 П(С)БО 15 дохід, який виникає в результаті використання активів підприємства іншими сторонами, визнається у вигляді роялті, якщо:

1) є імовірне надходження економічних вигід, пов’язаних з такою операцією;

2) дохід може бути достовірно оцінений.

Дохід у вигляді роялті має визнаватися за принципом нарахування згідно з економічним змістом відповідної угоди.

Правила відображення витрат зі сплати роялті регулює П(С)БО 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318 (далі − П(С)БО 16). Витрати на сплату роялті в бухобліку відображаються залежно від специфіки діяльності підприємства, а отже, можуть потрапити до виробничих, загальновиробничих, витрат на збут або до інших операційних витрат (п.п. 15, 19, 20 П(С)БО 16).