Про оподаткування доходів нерезидента-фізособи, що працює в Україні за наймом

У загальному випадку залежно від умов цивільно-правового договору, укладеного між нерезидентом і резидентом України, діяльність нерезидента може кваліфікуватись як незалежна, оподаткування котрої регулюється положеннями ст. 14 Модельної Конвенції ОЕСР (далі — Конвенція), та як залежна (робота за наймом), котра оподатковується згідно з положеннями ст. 15 Конвенції.

Відповідно до п. 1 ст. 14 Конвенції, дохід, що одержується резидентом іншої країни від надання професійних послуг чи іншої діяльності незалежного характеру, оподатковується лише в цій іншій країні, якщо тільки він не має постійної бази в Україні, що регулярно використовується ним із метою провадження цієї діяльності. Якщо в нього є така постійна база, дохід може оподатковуватися в Україні, але лиш у тій частині, що належить до цієї постійної бази.

Термін «професійні послуги» включає, зокрема, незалежну наукову, літературну, артистичну, художню, освітню чи викладацьку діяльність — так само, як і незалежну діяльність лікарів, адвокатів, інженерів, архітекторів, стоматологів і бухгалтерів (п. 2 ст. 14 Конвенції).

Заробітна плата й інші подібні винагороди, що одержуються резидентом іншої країни у зв’язку з роботою за наймом, оподатковуються — лише в цій іншій країні, якщо тільки робота за наймом не здійснюється в Україні. У разі якщо робота за наймом здійснюється таким чином (в Україні), отримана винагорода може оподатковуватися в Україні (п. 1 ст. 15 Конвенції).

Слово «може» не означає, що платник має право вибору країни, у якій він сплачуватиме податок. Ці слова належать до права держави оподатковувати зазначений дохід відповідно до свого податкового законодавства.

Згідно з положеннями п. 2 ст. 15 Конвенції, незважаючи на положення пункту 1 цієї статті, винагорода, що одержується резидентом іншої країни у зв’язку з роботою за наймом, котра здійснюється в Україні, оподатковується лише в цій іншій країні, якщо одночасно виконуються 3 умови:

а) одержувач перебуває в Україні протягом періоду або періодів, що не перевищують сукупно 183 днів протягом будь-якого періоду, який становить 12 місяців, котрий починається чи закінчується у відповідному податковому році; і

б) винагорода сплачується наймачем або від імені наймача, який не є резидентом України; і

в) витрати зі сплати винагород не несе постійне представництво чи постійна база, які наймач має в Україні.

У випадку, що розглядається, положення п. 2 ст. 15 Конвенції не можуть бути застосовані, зважаючи на те, що одна з умов не виконується — винагорода сплачується наймачем, який є резидентом України.

Відповідну ситуацію розглянула ДФС в ІПК від 14.07.2017 р. № 1197/6/99-99-01-02-02-15/ІПК.