Під час аналізу реальності господарської діяльності суд звертає увагу на наявність у контрагента персоналу та основних засобів

Автор: Кірюшин Артем Андрійович, Юридичний інтернет-ресурс "Протокол", (ВС/КГС № 804/5444/16 від 06.03.2018 р.).

Фабула судового акту: У цій справі підприємство звернулося до адміністративного суду із позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Мотивуючи позовні вимоги підприємство послалось на те, що податковий кредит було сформовано за реально здійсненими господарськими операціями та на підставі належним чином оформлених первинних документів.

Проте, на думку позивача, посилання контролюючого органу на наявні помилки в оформленні первинних документів, на відсутність у контрагентів трудових ресурсів та матеріальних ресурсів не є підставою для беззаперечного висновку про відсутність реальних правових наслідків проведених господарських операцій.

Рішенням суду першої інстанції, який залишено без зміни апеляційним судом, позов задоволено частково – господарські операції з окремими контрагентами позивача на думку судів не підтверджені належно оформленими первинними документами, у зв'язку з чим не можуть вважатися такими, що відбулися, а тому позивач протиправно сформував податковий кредит за господарськими операціями з вищевказаними контрагентами.

Такі рішення підприємство не задовольнили у зв’язку із чим останнє звернулося до Касаційного адміністративного суду з касаційною скаргою.

КАС переглядаючи справу вказав, що за нормами п.п.14.1.181 ПКУ, податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Пунктом 198.3 ПКУ визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 ПКУ) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ПКУ, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Водночас нормами п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями.

Згідно з п. 44.1 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина була визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Однак, у окремих контрагентів позивача були відсутні управлінський та технічний персонал, основні кошти, виробничі активи, складські приміщення та транспортні засоби, необхідні для проведення господарських операцій, і такі факти дозволили КАС зробити висновок про законність рішень нижчестоящих судів.