Туристичний збір: правила є, але використати їх неможливо

Вікторія Чорновол, партнер податково-юридичного департаменту «Делойт» в Україні, для НВ Бізнес.

Матеріал підготовлено у співавторстві з Валерією Вдовиченко, менеджером податково-юридичного департаменту «Делойт» в Україні.

Нові ставки податку та нерівні умови для гравців ринку.

Розпочався четвертий місяць, як в Україні працюють нові правила оподаткування туристів, які або приїхали з-за кордону, або подорожують всередині держави. Забігаючи наперед потрібно сказати, що мета законотворців була шляхетною: збільшити бюджетні надходження до місцевих громад від такого зрозумілого та логічного джерела як туризм. Однак, є нюанси. Туристичний збір є місцевим податком, який встановлюється законами, проте багато його атрибутів регулюються місцевими радами. Зокрема, ставка податку з урахуванням граничних розмірів, які визначає Податковий кодекс України (далі – Кодекс). Із впровадженням змін, усі , хто мають стосунок до туристичного оподаткування, зіштовхнулись із низкою невизначеностей. Давайте розбиратись. 

Яку ставку збору слід застосувати для іноземних туристів

Ставки, запроваджені місцевими радами, будуть застосовуватись залежно від декількох обставин, одна з яких – статус резидентності туриста. Визначення резидентності в Кодексі наведено досить однозначно: податкові резиденти – це особи серед кола громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які відповідають одній із ознак, наведених нижче (в пріоритетному порядку):

1. Постійно проживають на території України або (якщо за цим критерієм неможливо визначити резидентський статус);

2. Мають в Україні так званий центр життєвих інтересів або (якщо й за цим критерієм неможливо визначити резидентський статус);

3. Проживають в Україні не менше ніж 183 дні протягом календарного року;

З нашого досвіду, резидентний статус фізичних осіб в Україні найчастіше визначається за третім критерієм. Доволі часто документом, що підтверджує резидентський статус іноземних громадян, є довідка з податкової служби, складена на основі даних Держкордонслужби, про кількість днів, проведених в Україні протягом року. Яким чином при справлянні податку податкові агенти (наприклад, готелі) будуть визначати резидентність туристів, не зрозуміло. Принаймні до 1 липня календарного року це визначити неможливо. Навіть сам турист-іноземець може не знати, чи буде він резидентом України в розумінні податкового законодавства щодо туристичного оподаткування. Оскільки від визначення резидентського статусу туриста залежить вибір застосовуваної ставки, виникає дилема – який розмір податку готель має застосувати до туриста-іноземця. 

Між тим, навіть громадяни України можуть бути нерезидентами у цілях оподаткування на території України. Це важливе уточнення, адже раніше в Кодексі не було розмежування між резидентами та нерезидентами у контексті туристичного оподаткування.

Стягнення туристичного збору через авансові внески

Якщо гість не знає, як довго залишатиметься у готелі, або буде змушений завершити поїздку раніше (наприклад, у екстрених випадках) та сплатить суму, більшу від фактичної, він має право отримати відшкодування з бюджету за процедурою, передбаченою Кодексом – письмовою заявою. Як буде здійснено таке повернення, наприклад, іноземцю на банківську карту, валютою якої є точно не гривня, – до кінця незрозуміло. 

Нові ставки податку

Незважаючи на те, що зміни про справляння туристичного збору набули чинності 1 січня цього року, лише 31 січня 2019 року на засіданні депутати Київміськради затвердили нові ставки туристичного податку: 1% – для в’їзного туризму та 0,4% – для внутрішнього. Тобто туристична галузь у Києві дізналася про ставку туристичного збору через місяць з моменту запровадження нових правил. 

Що ж робити в регіонах, у яких досі немає затверджених ставок? Перед готельєрами постає дилема: діяти за старими правилами, доки немає нової ставки чи слідувати новим правилам за старими ставками? Є ще й третій варіант – застосовувати мінімальну ставку із запропонованих, як визначено законодавством на випадок, якщо міські ради не затвердили ставку. Проблема лише в тому, що законодавство більше не встановлює мінімальні ставки, а лише граничні: до 0,5% (для внутрішнього туризму) та до 5% (для в’їзного туризму). А, отже, мінімальна ставка дорівнює 0. Можливо так, а можливо й ні, офіційної позиції немає. 

Нерівні умови для гравців ринку 

З огляду на те, що у попередній редакції база розрахунку була прив’язана до вартості проживання, гості фактично платили різні суми податку, залежно від вартості номерів. Тепер, незалежно від того, чи гість знімає номер у великому готелі міжнародної мережі, чи у маленькій сімейній садибі – платити буде однаково. А от відсоток від вартості проживання буде геть різним. Нововведення можуть призвести до того, що готелі з недорогими номерами просто підуть «у тінь».  

Підсумовуючи, можна сказати, що готельний бізнес перебуває у непевному стані: всі хочуть працювати правильно, коли чітко зрозуміло – як правильно. Досвід України показує, що будь-яке трактування законодавства створює підґрунтя для зловживань з обох сторін. 

Туризм – візитівка України, та те, як держава позиціонує себе у світі. Адже, поряд з інформацією про Україну в зовнішньому прес-полі, на яку ми не можемо вплинути є й така, що повністю у наших руках. Ми можемо зробити так, щоб гості з інших країн бачили однакові, прозорі та зрозумілі правила нарахування звичного у всьому світі туристичного збору.