Коли банк не несе відповідальність за викрадені з картки кошти

 Автор: Кірюшин Артем Андрійович, юридичний Інтернет-ресурс "Протокол", (ВС/КЦС № 522/22780/15-ц від 10.07.2019 р.).

Фабула судового акту: З впровадженням безготівкових платежів із використанням платіжних карток та інтернет-банкінгу, інших систем онлайн оплати товарів і послуг все більшого обсягу набувають випадки використання таких сервісів для вчинення шахрайських дій внаслідок яких власники платіжних карток втрачають свої кошти.

У даній справі клієнт банку звернувся до суду із позовом до банківської установи про стягнення коштів, який було вмотивовано тим, що з його карткового рахунку несанкціоновано було знято грошові кошти.

Дізнавшись про це, позивач відразу повідомив про таку транзакцію банк, подав заяву про незгоду з транзакцією та просив забезпечити повернення йому коштів.

Судами першої та апеляційної інстанції позов було задоволено, виходячи із того, що відповідачем не надано доказів на підтвердження вчинення позивачем будь-яких дій щодо списання коштів з його банківського рахунку, тому посилання банку на те, що лише позивачу був відомий ПІН-код належної йому банківської картки, та на непричетність банку до списання коштів з рахунку позивача не взято до уваги.

На зазначені рішення банком подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що банк не може нести відповідальності за проведення операцій по картці позивачем або іншими сторонніми особами, у тому числі за зняття коштів з картки позивача, оскільки така відповідальність покладена саме на останнього. Одночасно судами було необґрунтовано взято до уваги постанови правління Національного банку від 30.04.2010 р. № 223, яка втратила чинність.

Переглядаючи справу, скасовуючи попередні рішення та відмовляючи у задоволенні позову Касаційний цивільний суд вказав наступне.

Нормами ст. 1073 ЦК України визначено, що в разі несвоєчасного зарахування на рахунок коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування коштів з його рахунку банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо іншого не встановлено законом.

Пунктом 1.5 договору обслуговування банківського рахунку, який було укладено між позивачем та відповідачем, банк не несе відповідальності за збитки, завдані клієнту в разі розголошення (розкриття) інформації за рахунком у результаті використання паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів.

Крім того, згідно з п. 2.2 Правил користування платіжними картками, які є додатком до договору, якщо платіжну картку втрачено, викрадено або з іншої причини вона стала непридатною для використання, а також якщо ПІН-код став відомим сторонній особі, позивач повинен в усній формі терміново заявити про це в контакт-центр банку та протягом трьох днів дати письмову заяву в оригіналі або по факсу до установи банку, де відкрито рахунок. Позивач відповідає за всі суми за операціями з платіжною карткою, якщо картку передано сторонній особі або не повідомлено банк про те, що її загублено.

Натомість судами не взято до уваги, що саме на позивача покладено обов’язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком у результаті використання клієнтом паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, як і обов’язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення.

Таким чином, оскільки операція щодо переказу коштів була здійснена  в Інтернет із використання реквізитів платіжної картки, у тому числі CVV-коду, які відомі тільки власнику картки, банк не повинен нести відповідальності за дану операцію.