О договоре управления имуществом

   
   Правові засади регулювання операцій по управлінню майном визначені Цивільним кодексом України (далі – ЦКУ).
   
   Згідно зі статтею 1029 ЦКУ, за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
   
   Статтею 1030 ЦКУ визначено, що предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Не можуть бути предметом договору управління майном грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом. Майно, передане в управління, має бути відокремлене від іншого майна установника управління та від майна управителя. Майно, передане в управління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік. Розрахунки, пов'язані з управлінням майном, здійснюються на окремому банківському рахунку. Майно, набуте управителем у результаті управління майном, включається до складу отриманого в управління майна.
   
   При цьому, управителем може бути суб'єкт підприємницької діяльності та не може бути орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом (стаття 1033 ЦКУ).
   
   Відповідно до пункту 1.5 розділу І наказу Мінфіну України від 09.12.2011 р. №1588 «Про затвердження порядку обліку платників податків і зборів» (далі – Порядок №1588), договір управління майном заноситься до Реєстру договорів управління майном.
   
   При цьому, пунктом 1.7 розділу І Порядку № 1588 визначено, що управитель майна – юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності та платником податку на прибуток та веде окремо від власного облік доходів та витрат від управління майном, що отримано ним в управління за договорами управління майном.
   
   Таким чином, договір управління майном, який укладається між установником управління – фізичною особою та управителем – фізичною особою – підприємцем, не підлягає реєстрації в органах Державної фіскальної служби України.
   
   Стосовно надання в оренду нерухомого майна, отриманого в управління, третім особам, повідомляємо наступне.
   
   Відповідно до статті 759 ЦКУ, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
   
   Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму (ст. 761 ЦКУ).
   
   Не можуть бути платниками єдиного податку фізичні особи - підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів (п. п. 291.5.3 п.291.5 ст.291 Податкового кодексу України від 02.12. 2010 №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ)).
   
   Відповідно до Методологічних основ та пояснень до позицій Класифікації видів економічної діяльності (КВЕД – 2010), затверджених наказом Державного комітету статистики України від 23.12.2011 №396 (далі - Методологічні пояснення), клас 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» включає надання в оренду та управління власним або орендованим нерухомим майном, зокрема нежитловими будівлями (у тому числі виставковими залами, складськими приміщеннями), земельними ділянками.
   
   Таким чином, платник єдиного податку може здійснювати діяльність з управління нерухомим майном, але під час управління та/або здавання такого майна в оренду слід враховувати обмеження, встановлені пунктом 291.5 статті 291 ПКУ.
   
   Оподаткування доходів та визначення їх складу для фізичних осіб – підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, обліку і звітності, регулюється главою 1 розділу ХIV ПКУ.
   
   Так, згідно статті 292 розділу XIV ПКУ, доходом фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 вказаної статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
   
   Згідно статті 1042 ЦКУ, управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном. Управитель майном, якщо це передбачено законом або укладеним відповідно до нього договором, має право відраховувати належні йому відповідно до частини першої цієї статті грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управління.
   
   Таким чином, доходом управителя майна є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 статті 292.3 ПКУ.
   
   Такі доходи оподатковуються за ставками, визначеними статтею 293 ПКУ. Зокрема, для платників єдиного податку третьої групи, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку, ставка становить 4 % доходу. При цьому, єдиний податок визначається шляхом подання податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця у строки, встановлені п. 296.3 ст. 296 ПКУ та сплачується протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації (п. 295.3 ст. 295 ПКУ).
   
   Щодо порядку визначення доходів установника управління та порядку оподаткування таких доходів, повідомляємо наступне.
   
   Фізична особа – резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, є платником податку на доходи фізичних осіб (п.п. 162.1.1 п. 162.1 статті 162 ПКУ).
   
   Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду (пп.164.1 ст.164 ПКУ).
   
   Відповідно до п.п. 164.2.2 п. 164.2 ст. 164 ПКУ, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включаються суми винагороди та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.
   
   З урахуванням викладеного, дохід отриманий фізичною особою від управителя майном у вигляді інших виплат, нарахований за цивільно-правовими договорами, включається до загального оподатковуваного доходу платника податку та оподатковується за ставками, визначеними п. 167.1 ст. 167 ПКУ.
   
   Пунктом 167.1 ст. 167 ПКУ визначено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у п. 167.2 - 167.5 ст. 167 ПКУ), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті мінімальна заробітна плата).
   
   Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм п. 164.6 ст. 164 розділу IV ПКУ щодо доходів, зазначених в абзаці першому вказаного пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, до суми такого перевищення застосовується ставка 20 відсотків.
   
    Крім того, при нарахуванні доходів у вигляді винагороди за цивільно-правовими договорами за виконання робіт (надання послуг) база оподаткування визначається як нарахована сума такої винагороди, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
   
   Зауважимо, що відповідно до п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 розділу IV ПКУ, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПКУ.
   
   Крім того, що згідно п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX ПКУ, доходи, визначені ст. 163 ПКУ є об’єктом оподаткування військовим збором.
   
   Для резидента – це загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи – доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
   
   Підпунктом 1.4 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX ПКУ визначено, що нарахування, утримання і сплата (перерахування) збору в бюджет здійснюються в порядку, установленому ст. 168 ПКУ за ставкою 1,5 відсотка, визначеною п.п. 1.3 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ.
   
   Враховуючи викладене, при виплаті доходів фізичній особі за операціями по договору управління майном фізичними особами – підприємцями, останні є податковими агентами та зобов᾿язані утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір в порядку статті 168 ПКУ.
   
   Одночасно ГУ ДФС у м. Києві повідомляє, що в кожній районній державній податковій інспекції міста Києва функціонують Центри обслуговування платників податків, в яких надаються, зокрема консультаційні послуги з питань практичного застосування норм Податкового кодексу. У разі виникнення додаткових питань, ГУ ДФС у м. Києві радить Вам звертатись безпосередньо до податкового органу за місцем податкового обліку.
   
   Заступник начальника

В.С.Варгіч