Относительно налогового учета необоротных материальных активов

   
   Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників розглянуло лист, за результатами розгляду та в межах своїх повноважень повідомляємо наступне.
   
   Законом України від 17 липня 2015 року N 655-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків" (далі - Закон N 655) змінено граничну вартість матеріальних активів, які можуть бути віднесені до основних засобів при здійсненні податкового обліку.
   
   Згідно з пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) з 01.09.2015 р. (дата набрання чинності Законом N 655) основними засобами є матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).
   
   Відповідно до пп. 14.1.3 п. 14.1 ст. 14 ПКУ амортизація - це систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).
   
   Підпунктом 138.3.1 п. 138.3 ст. 138 ПКУ визначено, що розрахунок амортизації основних засобів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 розд. I ПКУ, пп. 138.3.2 - 138.3.4 п. 138.3 ст. 138 ПКУ. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, крім "виробничого" методу.
   
   Підпунктом 138.3.3 п. 138.3 ст. 138 ПКУ визначені групи основних засобів та інших необоротних активів, мінімально допустимі строки їх амортизації, а також обумовлені особливості щодо врахування при розрахунку амортизації строків корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів в бухгалтерському обліку. Зокрема, для малоцінних необоротних матеріальних активів мінімально допустимі строки їх амортизації не встановлено.
   
   При цьому, мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів, вказані у пп. 138.3.3 п. 138.3 ст. 138 ПКУ використовуються з урахуванням наступного:
   
   у разі коли строки корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів в бухгалтерському обліку менше ніж мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів, то для розрахунку амортизації використовуються строки, встановлені цим підпунктом.
   
   у разі коли строки корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів в бухгалтерському обліку дорівнюють або є більшими, ніж ті, що встановлені цим підпунктом, то для розрахунку амортизації використовуються строки корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів, встановлені в бухгалтерському обліку.
   
   Основними нормативними документами, що регламентують облік основних засобів, їх відображення у бухгалтерському обліку або міжнародній фінансовій звітності, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. N 92 (далі - П(С)БО 7) та Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 р. N 561 (далі - Методичні рекомендації N 561).
   
   Пунктом 4 П(С)БО 7 встановлено, що під амортизацією розуміється систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).
   
   Пунктами 26 та 27 П(С)БО 7 передбачені методи амортизації основних засобів та методи амортизації малоцінних необоротних матеріальних активів (далі - МНМА).
   
   Методи амортизації зазначаються у наказі про облікову політику підприємства. Підприємство самостійно на основі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, а також зміни до неї (п. 1.2 розділу І наказу Міністерства фінансів України від 27 червня 2013 року N 635 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо облікової політики підприємства та внесення змін до деяких наказів Міністерства фінансів України" (зі змінами та доповненнями)).
   
   Відповідно до п. 27 П(С)БО 7 амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів, які відносяться до категорії "Інші необоротні матеріальні активи", нараховується наступним чином:
   
   або у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом;
   
   або в першому місяці використання об'єкта 100 відсотків його вартості.
   
   Відповідно до п. 2.1 "Методичних рекомендацій щодо облікової політики підприємства та внесення змін до деяких наказів Міністерства фінансів України", затверджених наказом Міністерства фінансів України від 27.06.2013 р. N 635, розпорядчий документ про облікову політику підприємства визначає, зокрема:
   
   методи амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, а також довгострокових біологічних активів та інвестиційної нерухомості, у разі якщо вони обліковуються за первісною вартістю;
   
   вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів.
   
   На підставі вищенаведеного, платник податку здійснює амортизацію активів відповідно до облікової політики платника з урахуванням обмежень, встановлених пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, п. 138.3 ст. 138 ПКУ.
   
   При цьому, мінімально допустимі строки амортизації основних засобів, інших необоротних активів, та строки корисного використання застосовують з урахуванням умов п. 138.3 ст. 138 ПКУ.
   
   Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена (п. 6 П(С)БО 7).
   
   Пунктом 7 П(С)БО 7 встановлено, що придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів.
   
   Первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.
   
   Згідно із п. 8 П(С)БО 7 первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат:
   
   суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);
   
   реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;
   
   суми ввізного мита;
   
   суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству/установі);
   
   витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;
   
   витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів;
   
   інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.
   
   Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання з урахуванням витрат, передбачених п. 8 П(С)БО 7 (п. 10 П(С)БО 7).
   
   Справедлива вартість - сума, за якою можна продати актив або оплатити зобов'язання за звичайних умов на певну дату (п. 4 П(С)БО 7).
   
   На справедливу вартість безоплатно отриманих об'єктів основних засобів збільшується сальдо додаткового капіталу (п. 13 Методичних рекомендацій N 5610).
   
   Згідно п. 21 наказу Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року N 290 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Якщо безоплатно отриманий актив забезпечує надходження економічних вигід протягом кількох звітних періодів, то доходи визнаються на систематичній основі (наприклад, у сумі нарахованої амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.
   
   Амортизацію безоплатно отриманих основних засобів нараховують з місяця, наступного за місяцем введення в експлуатацію з урахуванням обмежень, встановлених пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, п. 138.3 ст. 138 ПКУ. Одночасно з нарахуванням амортизації визнається дохід в сумі нарахованого зносу та зменшується сума додаткового капіталу. При поступовому визнанні доходу зменшується сума додаткового капіталу, відображеного при зарахуванні таких об’єктів до складу активів.
   
   Капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи - витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством (п. 4 П(С)БО 7).
   
   На суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо) збільшується первісна вартість основних засобів, що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта. Залишкова вартість основних засобів зменшується у зв’язку з частковою ліквідацією об'єкта основних засобів (п. 14 П(С)БО 7).
   
   При цьому, витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат (п. 15 П(С)БО 7).
   
   Витрати на поліпшення основних засобів для відновлення майбутніх економічних вигод, очікуваних від їх використання, визнаються капітальними інвестиціями за умови, що балансова вартість активу не перевищує суми його очікуваного відшкодування (п. 29 р. 6 Методичних рекомендацій N 561).
   
   Отже, капіталізовані поліпшення основних засобів визнаються капітальними інвестиціями.
   
   Відповідно до п. 22 П(С)БО 7 об’єктом амортизації є вартість, яка амортизується (окрім вартості земельних ділянок, природних ресурсів і капітальних інвестицій).
   
   Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством (у розпорядчому акті) при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації (п. 23 П(С)БО 7).
   
   Слід зазначити, що відповідно до пп. 138.3.2 п. 138.3 ст. 138 ПКУ не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування: вартість гудвілу; витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів.
   
   Термін "невиробничі основні засоби" означає основні засоби, які не використовуються в господарській діяльності платника податку. На період консервації, поліпшення тощо основних засобів відбувається припинення їх використання.
   
   Отже, у податковому обліку амортизація виробничих основних засобів, що знаходяться на капітальному ремонті чи консервації, не нараховується.
   
   Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про оренду необоротних активів та її розкриття у фінансовій звітності регулюються нормами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 "Оренда" (далі - П(С)БО 14), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 р. N 181.
   
   Оренда - угода, за якою орендар набуває права користування необоротним активом за плату протягом погодженого з орендодавцем строку.
   
   Фінансова оренда - оренда, що передбачає передачу орендарю всіх ризиків та вигод, пов'язаних з правом користування та володіння активом.
   
   Відповідно до п. 10 П(С)БО 14 орендодавець відображає в бухгалтерському обліку наданий у фінансову оренду об'єкт як дебіторську заборгованість орендаря в сумі мінімальних орендних платежів і негарантованої ліквідаційної вартості за вирахуванням фінансового доходу, що підлягає отриманню, з визнанням іншого доходу (доходу від реалізації необоротних активів). Одночасно залишкова вартість об'єкта фінансової оренди виключається з балансу орендодавця з відображенням у складі інших витрат (собівартості реалізованих необоротних активів).
   
   Актив фінансової оренди, визнаний утримуваним для продажу, відображається орендодавцем відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.11.2003 р. N 617, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2003 р. за N 1054/8375 (далі - П(С)БО 27).
   
   Орендар відображає в бухгалтерському обліку одержаний у фінансову оренду об'єкт одночасно як актив і зобов'язання (п. 5 П(С)БО 14).
   
   Амортизація об'єкта фінансової оренди нараховується орендарем (п. 7 П(С)БО 14).
   
   На підставі вищенаведеного, активи, що класифікують як "утримувані для продажу", розцінюються як об'єкти, що виведені з експлуатації та відбулося припинення їх використання. Отже, у податковому обліку амортизація основних засобів, що знаходяться у фінансовій оренді, орендодавцем не нараховується.
   
   Операційна оренда - оренда інша, ніж фінансова.
   
   Вартість і нарахування амортизації об'єкта операційної оренди відображається орендодавцем на рахунках бухгалтерського обліку класу 1 "Необоротні активи" (п. 16 П(С)БО 14).
   
   Дохід від операційної оренди (крім доходу від оренди об'єктів інвестиційної нерухомості) визнається іншим операційним доходом відповідного звітного періоду на прямолінійній основі протягом строку оренди або з урахуванням способу одержання економічних вигод, пов'язаних з використанням об'єкта операційної оренди (п. 17 П(С)БО 14).
   
   Втрати від зменшення корисності об'єктів операційної оренди визнаються орендодавцем у порядку, передбаченому П(С)БО 7.
   
   Тому, оскільки активи, які є об'єктом угоди про операційну оренду, обліковуються на балансі орендодавця, та є джерелом доходів від господарської діяльності у вигляді орендної плати, амортизація таких основних засобів нараховується з урахуванням обмежень, встановлених пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, п. 138.3 ст. 138 ПКУ.
   
   Залишкова вартість - різниця між первісною (переоціненою) вартістю необоротного активу і сумою його накопиченої амортизації (зносу) (п. 4 П(С)БО 7).
   
   Якщо залишкова вартість об'єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об'єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об'єкта. При цьому для таких об'єктів, що продовжують використовуватися, обов'язково визначається ліквідаційна вартість (п. 17 П(С)БО 7).
   
   Фінансовий результат від вибуття об'єктів основних засобів визначається вирахуванням з доходу від вибуття основних засобів їх залишкової вартості, непрямих податків і витрат, пов'язаних з вибуттям основних засобів (п. 34 П(С)БО 7).
   
   Об'єкт основних засобів вилучається з активів (списується з балансу) у разі його вибуття внаслідок безоплатної передачі або невідповідності критеріям - визнання активом (п. 33 П(С)БО 7).
   
   Ліквідаційна вартість - сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство/установа очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією) (п. 4 П(С)БО 7).
   
   Відповідно до пп. 14.1.9 п. 14.1 ст. 14 ПКУ залишковою вартістю основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів для цілей розділу III ПКУ є сума залишкової вартості таких засобів та активів, яка визначається як різниця між первісною вартістю і сумою розрахованої амортизації відповідно до положень розділу III ПКУ.
   
   Отже, для цілей оподаткування податком на прибуток при розрахунку амортизації основних засобів та нематеріальних активів враховується залишкова вартість основних засобів, визначена згідно з ПКУ.
   
   З набранням чинності Закону України від 28 грудня 2014 року N 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" об’єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу ІІІ ПКУ (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ). Однією з таких різниць є різниці, які виникають при нарахуванні амортизації основних засобів або необоротних активів, та визначаються відповідно до вимог ст. 138 ПКУ.
   
   Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПКУ фінансовий результат до оподаткування збільшується:
   
   на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;
   
   на суму уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів, включених до витрат звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;
   
   на суму залишкової вартості окремого об'єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, у разі ліквідації або продажу такого об'єкта.
   
   Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПКУ фінансовий результат до оподаткування зменшується:
   
   на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до п. 138.3 ст. 138 ПКУ;
   
   на суму залишкової вартості окремого об'єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень статті 138 ПКУ, у разі ліквідації або продажу такого об'єкта;
   
   на суму дооцінки та вигід від відновлення корисності основних засобів, або нематеріальних активів в межах попередньо віднесених до витрат уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
   
   Поряд з цим, при розрахунку амортизації основних засобів та нематеріальних активів відповідно до п. 138.3 ст. 138 ПКУ балансова вартість основних засобів та нематеріальних активів станом на 01 січня 2015 року має дорівнювати балансовій вартості таких активів, що визначена станом на 31 грудня 2014 року відповідно до ст. 144 - 146 та 148 розд. III ПКУ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року (п. 11 підр. 4 розд. XX "Перехідних положень" ПКУ).