О судебных спорах относительно определения (корректировки) таможенной стоимости товаров

   
   
   Статистичні дані щодо судових справ, пов'язаних із здійсненням митного контролю та митного оформлення товарів, свідчать, що найбільш численною категорією спорів (близько 61 %) є спори стосовно оскарження рішень органів Міністерства доходів і зборів (надалі - Міндоходів) про визначення (коригування) митної вартості товарів. Сутність спірних відносин полягає в тому, що при вирішенні питання розмитнення імпортованих товарів контролюючий орган, не погодившись з задекларованою суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності (надалі - суб'єктом ЗЕД) вартістю, визначає її самостійно за відповідним методом. Як наслідок, у декларанта виникає обов'язок щодо сплати додаткових сум ПДВ та ввізного митна.
   
   При цьому простежується негативна тенденція стосовно зростання кількості випадків винесення судових рішень не на користь держави, що тягне за собою як збільшення суми коштів, які підлягають поверненню з бюджету, так і суми судових витрат, які мають бути відшкодовані. Наприклад, лише протягом перших двох місяців поточного року судами задоволено позовні вимоги суб'єктів ЗЕД про скасування рішень про коригування митної вартості товарів у 225 справах (61 % від загальної кількості розглянутих справ цієї категорії) та відшкодовано, переважно з рахунків митниць, судові витрати у загальній сумі понад 200 тис. грн.
   
   За наслідками проведеного аналізу судової практики з даних питань слід повідомити наступне.
   
   Основною причиною винесення судами рішень не на користь органів Міндоходів є відсутність допустимих доказів щодо неможливості застосування першого методу визначення митної вартості.
   
   Відповідно до частини 2 статті 58 Митного кодексу України (далі - Кодекс) метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
   
   Частиною 3 статті 53 Кодексу визначено, що у разі якщо зазначені у частині 2 цієї статті документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язана протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.
   
   На підставі аналізу наведених вище норм суди доходять висновків, що законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребовування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.
   
   Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. На думку судів, сумніви є обґрунтованими, якщо документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
   
   Відтак, на думку судів, приписи вказаних статей зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
   
   Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган Міндоходів повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
   
   Ненаведення митницею в графі 33 рішення про коригування митної вартості товарів доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребовування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості товарів.
   
   При цьому, суди наголошують на наступному.
   
   Виготовлення іноземним контрагентом документів, що підтверджують митну вартість товарів, на різних бланках та підписання їх різними особами за відсутності розбіжностей у числових значеннях не можуть бути підставою для коригування митної вартості товарів. Надаючи правову оцінку вказаним розбіжностям, суди вказують, що такі розбіжності не свідчать про невірні числові значення складових митної вартості товарів та можуть бути зумовлені особливостями організації бухгалтерського обліку та розподілу обов'язків між працівниками відповідного підприємства.
   
   Спрацювання профілів ризиків автоматизованої системи аналізу та управління ризиками та наявність інформації про те, що ідентичні або подібні товари було оформлено у митному відношенні іншими особами за вищою митною вартістю, якщо відсутні інші законні підстави для витребовування додаткових документів, не може бути підставою для такого витребовування та відмови у прийнятті заявленої декларантом митної вартості товарів за ціною контракту.
   
   Суди вважають, що відомості з інформаційних баз даних Міндоходів мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митницею відповідних рішень та з об'єктивних причин не можуть містити усієї інформації, що стосується суб'єктів ЗЕД, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
   
   Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є беззаперечним доказом для підтвердження висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару.
   
   В цьому випадку, з точки зору судів, митниці повинні здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують сумнів у правильності визначення митної вартості товару. Митниці зобов'язані довести обґрунтованість цього сумніву, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає право вчиняти дії, спрямовані на коригування митної вартості товару.
   
   Як наслідок, само лише зазначення у рішенні про коригування митної вартості товарів реквізитів раніше оформленої митної декларації з вищим рівнем митної вартості товару не може вважатись належним підтвердженням обґрунтованості коригування митної вартості. В такому випадку, на думку судів, детального дослідження потребує митна декларація іншого митного оформлення з доданими до неї документами.
   
   Враховуючи викладене, з метою недопущення збільшення кількості необґрунтовано прийнятих рішень про коригування митної вартості товарів, оскарження яких не матиме для органів Міндоходів судової перспективи, зобов'язую організувати вивчення даного листа фахівцями підрозділів правової роботи та підрозділів, що відповідають за здійснення контролю правильності заявленої митної вартості товарів.
   
   
   В. о. директора
   Департаменту правової роботи
   

С. О. Міняйло