Як «овитратити» ліцензію підприємцю-загальносистемнику?

Говорить ПКУ…

На сьогодні маємо таке:

1) з початку цього року підприємці отримали бонус у вигляді дозволу відносити на витрати вартість ліцензій та інших дозвільних документів, які пов’язані з госпдіяльністю підприємця*. Тепер у п.п. 177.4.3 ПКУ прямо зазначено, що до складу витрат підприємця, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходу, включаються: «платежі, сплачені за отримання ліцензій на здійснення певних видів господарської діяльності фізичною особою — підприємцем, отримання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов’язані з господарською діяльністю фізичної особи — підприємця».

* Детальніше про бонуси і не лише зможете прочитати в статті «Фізособи-підприємці vs Податкова реформа — 2017» (журнал «Бухгалтер 911», 2017, № 1-2).

Отже, якщо в підприємця є квитанція (чек, платіжка тощо) про сплату таких платежів (без документального підтвердження, як ми знаємо, у загальносистемника витрати не обліковуються в принципі — п.п. 177.4.5 ПКУ), їх можна «овитратити»;

2) із цим сьогодні згодні й податківці (консультація в категорії 104.05 ЗІР).

«Платежі, сплачені підприємцем за отримання ліцензій , які пов’язані з його господарською діяльністю, включаються до складу витрат за фактом їх сплати на підставі підтвердних документів».

Тобто платежі за ліцензії можна за фактом (у день) сплати відразу включити у витрати. Прямої прив’язки до доходів у цьому випадку немає. Це не «прямі» витрати, які можна віднести до конкретного доходу. Принцип «витрати відображаємо за фактом отримання доходу», відповідно, не актуальний.

Та все ж уважних підприємців і бухгалтерів «бентежать невиразні сумніви» .

У п.п. 177.4.5 ПКУ зазначено, що не включаються до складу витрат підприємця витрати на придбання нематеріальних активів. Такі витрати підлягають амортизації. І якщо підприємець захоче, він може включати у витрати саме амортизаційні відрахування (п.п. 177.4.6 ПКУ). При дотриманні низку додаткових умов, зрозуміло.

А юрособи частенько обліковують ліцензії саме як нематеріальні активи. Виходить, плату за ліцензію можна включити у витрати тільки через амортизацію?!

Немає приводу … амортизувати

Поки що, судячи з консультації в категорії 104.05 ЗІР, ДФСУ «ні сном ні духом». Заплатив — поставив на витрати — забув! І це добре .

Але беззастережно покладатися на їх думку не варто, бо сьогодні вона одна, а завтра — абсолютно протилежна. На жаль, прикладів тому немало . Тому давайте розберемося в суті питання.

Дійсно, у юрособ облік ліцензії як нематеріального активу — найпопулярніший варіант обліку. До нього підводить дуже широке визначення нематактиву (абз. 8 п. 4 П(С)БО 8) і критерії відображення їх у балансі: 1) вірогідність отримання майбутніх економічних вигід, пов’язаних з його використанням; 2) вартість може бути достовірно визначена.

Підтверджує такий висновок і Мінфін (лист від 13.07.2009 р. № 31-34000-20-10/18896), надаючи ліцензіям місце серед інших нематактивів (субрахунок 127).

Серед прав на здійснення діяльності, використання економічних та інших привілеїв.

Але навряд чи можна стверджувати, що і підприємці повинні йти виключно таким шляхом. Як це можна обґрунтувати?

Обидві поправки — і право додатково обліковувати у витратах амортизаційні відрахування, і право включати у витрати плату за ліцензії — були внесені в ПКУ одним і тим же Законом № 1797** (одночасно). Отже, шанс того, що вони конфліктують між собою, прагне до нуля.

** Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 р. № 1797-VIII.

Для віднесення ліцензії до нематактиву не принципові ні строк її дії, ні її «дорожнеча». Отже, нелогічно спочатку прямо дозволяти віднесення на витрати, потім забороняти, «перенаправляючи» до амортизаційних витрат.

Тому можна наполягати на тому, що ПКУ прямо дозволяє відносити на витрати платежі за ліцензію, не ототожнюючи їх з витратами на «придбання нематеріальних активів».

Не будемо йти за цією логікою, стосовно тієї ж роздрібної алколіцензії отримаємо химерний результат . Строк її дії згідно із законом — 1 рік. Він же і буде, через очевидні причини, строком корисного використання. Але ПКУ невблаганний — згідно з п.п. 177.4.9 ПКУ мінімальний строк амортизації нематактиву — 2 роки. Навряд чи законодавець хотів так «покарати» підприємців, надаючи їм право на амортизацію тих же нематактивів.

Знову ж таки амортизуються фактично понесені витрати. Але алколіцензія оплачується частинами. «Майбутню» повну вартість підприємець амортизувати не може, оскільки ще її не сплатив. І чи сплатить — невідомо.

Ну і «на закуску» час згадати і про «конфлікт інтересів» з п. 56.21 ПКУ.

Якщо норми ПКУ суперечать одна одній, рішення приймається на користь підприємця .

Який підсумок? Податківці праві, коли погоджуються з обліком ліцензійних платежів як поточних витрат .

Щоб уникнути зайвого нервування, ми радимо, поки думка ДФСУ добра, поспішити й отримати індивідуальну податкову консультацію. Це убезпечить вас від можливих причіпок і штрафів від перевіряючих у майбутньому (п. 53.1 ПКУ) і надасть можливості сміливо ставити у витрати вартість усіх ліцензій без винятку. Удачі!